Розділ IX

TEXT

<-Розділ VIII

Установлення народнього почитання під теократією

ВСІ народи цього світу сповняють одну або іншу форму почитання. Народи Христіянства сьогодні твердять, що вони почитають і жертвують Богові. Аджеж докази удовідняють, що вони не є вийнятком того, що апостол Павло сказав: “Те, що народи посвячують, це вони бісам посвячують, а не Богові.” (1 Коринтян10:20, НС; АС) Старинний Египет з його многими богами, що було прообразом на цей світ, почитав і приносив жертви демонським богам. Коли ж правдивий Бог Єгова післав Мойсея назад до Египту і дав до відома про себе страждаючим Ізраїльтянам і також Египтянам, тоді Ізраїльтяни відновили їх почитання його як Бога їх прабатьків, Авраама, Ісаака та Якова, котрим Він дав обітницю про Насіння. Не тільки це, але при виявленню сили Єгови над демонськими богами Египту, многі Египтяни указались бути чесними й звернулись до Бога Ізраїля й сходилися з Ізраїльтянами. Вони становили ту “мішану громаду”, ту велику товпу з многих іносторонців. (2 Мойсея 12:38, АС; АП) Дванацять поколінь Ізраїля були звязані тим спорідненням, що вони походили від одних прабатьків. Але те, що їм дало головну снагу триматися разом як нарід, було спільне почи-[кінець 115 сторінки]тання Бога в тій самій вірі, як наслідок його відкриття. Ця єдина річ, що може тримати людей разом з усіх народів, рас, колорів і язиків.

² Божа ціль у визволенні Ізраїльтянів з Египту була та, щоб їм дати свободу почитати Його, і щоб він привів їх у землю про яку він обітував їх прабатькам. Він мусів сповнити цю угоду, яку він зробив з Авраамом про ту землю чотириста і трицять років перед тим. Девять погубних пораз на Египет не могли помякшити Фараона, щоб він відпустив Ізраїля на волю від невільничої роботи, щоб вони поклонилися їх Богові у пустині. Розярений досадою фараон погрозив, що він убє Мойсея, якщо він ще раз явиться перед ним. Отже коли Мойсей відходив, Єгова надхнув його сказати Фараонові, що Він пішле ще одну поразу на Египет, і після неї Египтяни будуть благати їх, щоб вони забралися з їх краю. В цій поразі всі первенці египецьких людей і їх скоту мали вимерти, а Ізраїльтяни знов мали бути збавлені.

³ Тепер Єгова установив між своїми людьми свято, що мало велике значення відносно чистої, неопоганеної реліґії. Це було свято пасхи, і назване так тому, бо за вірне сповнення його ангел губитель мав минути доми Ізраїльтянів і пощадити їх первенці. Одначе замість ізраїльських первенців мусілося принести жертви. Пророк Мойсей не міг статися тією жертвою, бож і він був упавшим нащадком Адама, та й життя його мусіло бути схоронене ради визволення його[кінець 116 сторінки] людей з краю неволі. Тим то на десятий день місяця Нісана кожний ізраїльський господар мав вибрати безскази агнця, однорічняка, а чотирнацятого дня того ж місяця, після заходу сонця, вони мали забити його. Його кровю з гісопом вони мали побризкати одвірки й притулки домів їх. Відтак вони мали зайти в середину на ніч й їсти святочну вечеру з того агнця, спеченого, і кості його не мали бути поламані. Із цим вони мали їсти опрісноковий хліб, з гіркими зелами, стоячи на ногах при столі, з палицями у руках, обувя на ногах їх, готові до виходу з Египту. Цим чином вони також понижили египецького сонця-бога, Ра, який так кажуть, часом являвся в Египті у виді агнця. Це було щось страшне, бож кропити кровю з пасхального агнця одвірки — це акт зневаги проти Ра! Якби Ра мав був силу, він не був щадив первенців зневажливих Ізраїльянів, а замість їх був би схоронив египецьких первенців, що були присвячені йому. Але ж хто покажеться вищим в тій справі: Єгова чи Ра? — 2 Мойсея 12:1—14.

⁴ Ізраїльський день з двацять чотири годині починався із заходом сонця, т. є, о 6 год. пп. О півночі 14 Нісана демонський бог Ра показавсь бути немічним спасти своїх дорогих первенців. Швидкістю блискавки губитель ангел Єгови перейшов по Египті й забив всякого первенця египецького, від Фараонового сина до первенців полонених у темниці й первенців зі скоту. “Не було бо дому ні хатини, де б не було мерця.” Справді Всевишний Бог виконав своє слово. “І над усяким богом египецьким сотвору суд: я[кінець 117 сторінки] Єгова.” Всі демонські боги мусіли похилитися перед Ним. Проте всі ізраїльські первенці були збавлені.— 2 Мойсея 12:12, 30, АС.

⁵ Серед ляментуючого Египту, зломаний Фараон післав слово до Мойсея, прохаючи його забратися геть з Египту негайно з усіма людьми, і щоб вони не проклинали його. В дійсності Ізраїльтяни вже були готові до виходу. “Наступного дня після пасхи вийшли сини Ізраїля під потужною рукою, перед очима всіх Египтянів. А Египтяни ховали первенців своїх, що Єгова повбивав між ними; і так довершив Єгова суд над богами їх.” Точно чотириста трицять літ після Божої угоди з Авраамом про насіння, Ізраїльтяни вирушили з Египту. Тай не без супутників, бо мішана громада з многих іноземців вирушила разом з ними. Тепер вони вірували в Єгову, як Бога, бо як в часі Нойового потопу, Бог Єгова і тепер доказав свою всесвітну суверенність в очах дияволської першої світової держави, якою був Египет. Він вивисшив себе як великий Визволитель своїх людей, коштом гнобительських ворогів. Пізніще Він сказав до них: “Я Єгова, Бог твій, святий Ізраїлів, Спаситель твій. Я віддав у викуп за тебе Египет, Етиопію й Сабу. Дорогий ти в очах моїх, многоцінний і любий мені; тим віддав я других людей за тебе, й народи за життя твоє.” Нехай же всі противники людей Єгови в цім нинішнім світі стережуться! Те, що він заподіяв старинному Египту, було прообразом на тепер, що він заподіє усім[кінець 118 сторінки] реліґійним противникам.— 2 Мойсея 12:29—41, LXX; 4 Мойсея 33:3, 4, АС; Ісаїї 43:3, 4, АС.

⁶ Бог приказав Ізраїльтянам святкувати спомин пасхи кожного року опісля в той самий день. Це він установив задля того, що та пасха символічно представляла. Египет зображав цей світ сповнений демонською реліґією, яка поневолила все людство й старається здержати щирих поклонників від послуху й служення Богу Єгові. Фараон Египецький представляв Сатану Диявола, котрого Ісус Христос назвав “володарем цього світу.” (Одкриття 11:8; Йоана 12:31, НС; 14:30) Египтяни покланялися Фараонові як богові, і апостол Павло каже, що Сатана Диявол є “бог цього ладу,” і що цей “дух тепер орудує в синах перекору.” (2 Коринтян 4:4 і Ефесян 2:2, НС) Щодо Мойсея, то цей пророк представляв єдинородного сина Єгови, Того, що є головним насінням Божої жени. Сказав Бог до Мойсея: “Я піднесу їм пророка з між братів їх, ТАКОГО ЯК ТИ; і вложу слова мої в уста його, говорити ме до них все, що прикажу йому.” Цей Великий Пророк це Великий Висвободитель, що покрутить голову Фараона цього світу, Сатану Вужа. (5 Мойсея 18:15—18, АС; Діяння3:19—23) Пожертва пасхального агнця представляла, що те насіння від Божої жени мусить умерти як жертва, щоб увільнити людство від невільництва гріха, смерті й Диявола. У призначеному часі цей Син Божий був утотожнений як “Агнець Божий, що бере на себе гріх світу.”— Йоана 1:29, НС.[кінець 119 сторінки]

⁷ Кроплення одвірків кровю агнця зображало, що ми віруємо й прилюдно визнаємо, що життя цього Сина Божого є ціна нашого визволення від цього світу. Це що Мойсей випровадив Ізраїльтянів після пасхи, зображувало, як насіння Божої жени, після воскресення з мертвих і виздоровлення з рани пяти, випровадить поклонників Єгови з неволі цього світу.

⁸ При помочі чудесного стовпа з хмари в день, а вогняного стовпа в ночі, ангел Єгови провадив Ізраїльтянів під Мойсейом до побережжя Червоного моря. У міжчасі Фараон зажалів, що він відпустив своїх невільників. Отже, щоб привернути повагу своїх понижених богів, він зібрав свої бойові колесниці й воєнні ватаги й рушив в погоню за Ізраїльтянами, щоб завернути їх назад у неволю. Та ангел Єгови став у хмарі позаді їх і не допустив Египтянів схопити їх. Тоді Божа сила чудом розділила води Червоного моря й перепустила Ізраїльтянів по суходолі.

⁹ Коли стовп із хмари піднісся, египецькі ватаги побачили, що їх здобич утікає крізь морський хідник. Туди за ними і вони погнали. Але коли останній з утікачів виліз на берег півострову Синай, Бог Єгова велів здержаним водам моря знов зіллятися і проглинути колесниці та їздці на конях Фараона, і затопив усіх. їх ляментування до богів Египту за рятунком показалось зайвим. Мойсей і Ізраїльтяни радісно заспівали: “Ой співаймо ж Єгові, славно бо[кінець 120 сторінки] прославився: коня й його їздця поввергав у море. Єгова, сила моя й пісня, він стався моїм спасенням. Він мій Бог і я прославлю його; Бог отця мого, і я звеличу його. Хто бо з богів подібний Тобі, Єгово?” (2 Мойсея 15:1, 2, 11, Дя) Ось так Єгова прославив імя своє; як це й цар Давид пізніще сказав: “І де другий народ, що був би рівний твоєму народові Ізраїлеві, цьому єдиному на землі, задля котрого приходив Бог, щоб придбати собі в народ, і прославити своє імя, . . . перед народом твоїм, що його викупив собі від Египтян, вбиваючи народи й боги їх?”— 2 Самуїла 7:23, Дя.

¹⁰ Від тепер ізраїльський народ цілком належав до Всевишнього Бога. Своєю суверенною силою він визволив їх від пропасті як невільників, які по наказу Египту мали бути винищені як народ. Тепер він був установлений як їх верховний Володар, їх Цар. Тим то Мойсей правильно співав: “Єгова царювати ме по віки вічні.” Послідна книжка Біблії показує, що подібну пісню співають сьогодні його визволені люди: “І вони співають пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, кажучи: ‘Великі й чудні діла Твої, Єгово Боже Вседержителю; праведні й правдиві дороги твої, Царю предвічності. Хто не убоїться тебе, Єгово, і не прославить імени твого? Ти бо один благомилуючий. Всі бо народи прийдуть і поклоняться перед тобою, бо обявились суди твої.”’ (2 Мойсея 15:18, АС; Одкриття 15:3, 4, НС) Тому що Бог був небесним Володарем свого визволеного народу Ізраїля,[кінець 121 сторінки] то й уряд, який він установив над ними, був теократичний. Це був пророчий образ на справдішню Теократію, яку він установить руками Насіння своєї жени над усім людством. Він мав право приказувати їм, щоб вони почитали його як народ. Він зробив їх свідками правди, що Він — правдивий і всемогучий Бог: “Я, я — Єгова, та й нема спасителя крім мене. Я прорік та й спас, так як заповів; і не було між вами іншого бога: проте ви свідки у мене, що я — Бог, говорить Єгова.”— Ісаїя 43:3, 10—12, АС.

¹¹ Згідно з правдою, то вони повинні були покланятися йому єдиному. Це була правдива реліґія — служити йому. Отже Єгова провадив їх до гори Гореб або Синай, щоб там навчити їх про правдиве почитання.

¹² В часі подорожування Творець установив тижневий субітний день між ними. Це сталося в часі, коли він післав їм чудом створену манну з неба, щоб постачити їм хліба з неба в пустині. На шестий день у тижні вони збирали два рази стільки манни у запас для семого дня відпочинку. “І сказав Мойсей: їжте сьогодні, бо сьогодні субота Єгови; сьогодні не знайдете цього в полі. Шість день збирайте; семого ж дня субота, не буде його.”— 2 Мойсея 16:25, 26, АС.

¹³ В Египті вони ніколи не святкували тижневого шабасу. Будучи рабами поганських Египтянів звиш вісімдесять років, вони й не мали спромоги це робити. Заповідь про святкування шабасу в семий день в тижні не була дана їх[кінець 122 сторінки] предкам. (5 Мойсея 5:2—15) Святкування шабасу започатковано з Ізраїльтянами в пустині Синай. Це був знак спорідненої угоди між Єговою а тілесними Ізраїльтянами, і ніким іншим. “Шість день для роботи, а семий день субота на спочинок, святий день Єгові; кожного, хто робити ме діло в субітний день, скарати смертю. Тим то допильновувати муть синове Ізраїля суботи, щоб святкували суботу в родах їх; це вічний заповіт. Це знамя між мною й синами Ізраїля на віки. Бо шість день творив Єгова небеса й землю, а семого дня відпочив.” (2 Мойсея 31:15—17, АС) Ізраїльський шабас був пророцтвом, предсказуючи великий шабас відпочинку від гріху і Сатани Вужа під Божим установленим царством. Тоді хто не буде коритися правам того Царства буде покараний смертю. Єдинородний Син Божий, Насіння Божої жени — він Господь того періоду шабасу.— Маттея 12:8.

¹⁴ Посилившись манною, Ізраїльтяни прийшли до Божої гори Гореб або Синай, третого жидівського місяця, то є Сіван. Отаборившись там, Бог Єгова предложив умову або угоду з ними, і він ужив свого пророка Мойсея, як посередника, в нарисі тієї угоди. Ангел Єгови зійшов на верх гори Синай. “І Мойсей пішов туди до Бога, і Єгова покликне до нього з гори, кажучи: Ось що скажеш домові Якова, промовляючи до синів Ізраїля: Ви бачили, що я сотворив в Египті Египтянам, і як я ніс вас орловими крильми і всіх поприводив до себе. Оце ж, коли будете голосу мого слухати й хоронити завіт мій із вами й умову, так будете пай мій між усіма наро-[кінець 123 сторінки]дами; моя бо вся земля. І будете ви мені царством з священиків, і святим народом. Оці слова ти сповісти всім синам Ізраїля.”— 2 Мойсея 19:1—6, АС.

¹⁵ Своєю заявою, “моя ж бо вся земля,” Всевишній Бог підтвердив свою всесвітну суверенність. Без заподіяння ніякої несправедливості нікому, він може дати якунебудь часть землі кому він бажає, як це він обітував дати Канаан землю потомкам Авраама, Ісаака та Якова, тобто, Ізраїльтянам. Канаанці, які займали ту землю, були під прокляттям від Бога, яке через Боже надхнення Ной виповів проти свого внука Канаана. Звідси Канаанові потомки були призначені статися рабами тих Семітів, Ізраїльтянів. (1 Мойсея 9:24—26) Цим чином землю Канаанову він заздалегідь призначив для Ізраїльтянів. Через дотримування цієї угоди або умови їх дні мали бути довгі на тій землі.

¹⁶ Ізраїльтяни згодилися на условини тієї угоди, які мав уложити великий теократичний Володар, їх Цар і Бог. Третього дня опісля, Єгова, через свого ангела, створив чудовий вид з сил природи на горі Синай, так що вся гора тряслася й люди відступили подалеки зі страху. Потім вони почули голос ангела, що був Божим речником, доручуючи їм основні закони тієї угоди. Спосіб в який ті закони були висказані, показує, що вони відносилися до природних Ізраїльтянів, а не до Египтянів або інших неізраїльських лю-[кінець 124 сторінки]дей. Перші чотири заповіді навчали Ізраїльтянів про їх найвищі обовязки до Бога. Останні шість указували на їх зобовязання, та не до Кесаря, а до їх спів-Ізраїльтянів. Кесар тоді не був їх володарем; і закон сказаний Ісусом Христом не був тоді властивий: “Віддайте кесарове кесарові, а Боже Богові.” Тоді в Палистині не урядував кесар; це сталося більше ніж чотирнацять століть опісля. (Маттея 22:21, НС) Це була теократія, яку Бог установив над Ізраїлем. Там не було іносторонців таких як Фараон або інших урядників над ними, отже й не було ніякого зобовязання до нетеократичних володарів на зовні.

¹⁷ Памятаючи демонських богів Египту й їх дивацькі образи, що були почасті людина а почасті тварина, і також Фараонів визов Божому імені, ми можемо оцінити влучність перших трьох заповідей, котрі установили правильне почитання Єгови, як найбільше важливу точку. Ми читаємо: “І говорив Бог всі слова оці, кажучи: (1) Я Єгова Бог твій, що вивів тебе з Египту, з дому невольницького. Не мати меш інших богів перед лицем моїм. (2) Не робити меш собі вирізаного образу ані ніякої подобини, що в небі вгорі, або того, що на землі внизу, або того, що в водах під землею. Щоб не припадав ниць перед ними і не служив їм; бо я Єгова, Бог твій ревнивий Бог, що караю беззаконня отецьке на дітях у третьому й четвертому роді тих, що ненавидять мене, а показую благість тисячам родів тих, що люблять мене, і допильнову-[кінець 125 сторінки]ють заповіді мої. (3) Не призивати меш імени Єгови, Бога твого, марно; бо не вважати ме Єгова безвинним того, хто призиває імя його марно.” Четверта заповідь піддержувала субітний закон для кожного семого дня.— 2 Мойсея 20:1—11, АС.

¹⁸ Коли Єгова так виповідав свій основний закон своєї угоди з Ізраїльтянами, вони не бачили ні постаті ані особи Божої. Воно ж неможливо для людських очей бачити славного Бога й остатися при життю, і наші умисли не можуть поняти його постаті. Він не має в нікому рівня. Тим то Ізраїльтянам він заповідав: “Пильнуйте ж добре себе, бо не бачили ви ніякої постаті в день той, як із поломя промовляв до вас Єгова на горі Гореб. Щоб ви не зледащіли та не почали робити собі тесані постаті, подобину якої постаті, постать жіночу або чоловічу, постать якої скотини, що по землі гасає, образ якої крилатої, що попід небесами літає, образ якоїнебудь животини, що по землі лазить, образ якої риби, що у воді і під землею. Щоб знявши очі до неба та бачивши сонце й місяць й зорі, все військо небесне, не скортіло тебе припасти на коліна перед ними та служити їм.” (2 Мойсея 33:20; 5 Мойсея 4:15—19, АС; Йоана 5:37) Бог не дозволяв своїм людям робити образи, які мали уподоблювати його, і почитати їх, то певна річ, що він не дозволяв їм почитати якенебудь Боже сотворіння або робити образи з тих сотворінь і почитати їх. Таке робити значило практикувати фальши-[кінець 126 сторінки]ву демонську реліґію, яку вони полишили в Египті.

¹⁹ Пята заповідь цього декальоґу заповідала: “Шануй батька твого й матір твою, щоб тобі довго прожити на землі, яку Єгова Бог твій дає тобі.” (2 Мойсея 20:12, АС) Шанувати природних родичів не включало почитання тих земних родичів. Тільки Бога Єгову Творця можна було почитати. Отже пошана родичів не дозволяла на установлення почитання предків, ані обожати їх або будувати маленькі памятники для віддання особлившої пошани таким памятникам. Якщо нам не годиться почитати наших родичів, поки вони ще живуть, то напевно нам заборонено почитати їх після їх смерті. Вони ж не стали богами через смерть. Вони — мертві, безпомічні, несвідомі, не існують, і скоро зникають з памяти, і тому вони не можуть приймати ані втішатися почитанням. “Котора душа провинить, тота й умре.” “Всі бо згрішили, і лишені слави Божої.” (Езекиїла 18:4, 20; Римлян 3:23, НС) Це демони, що заохочують до ложного почитання. В дійсності, вони приймають таке почитання, що є вимірене для померших предків. Замість переступати Божий закон через почитання померших, ми повинні потішати себе надією на воскресення їх з мертвих, коли царство Боже через його насіння буде управляти людьми.

²⁰ Останні пять з Десяти Заповідей указують, що це гріх убивати, поповняти чужоложство,[кінець 127 сторінки] красти, брехати, і пожадати самолюбно майна ближнього. (2 Мойсея 20:13—17) Коли б Ізраїльтяни були схороняли ті заповіді відносно зобовязань один до одного, то цим чином вони були б поступали справедливо до їх спів-Ізраїльтянів. Це було б ущасливило народ, в якому громадяни були б у згоді один з одним, а це було б піднесло їх, а не понижило. “Праведність підносить у гору народ, а безбожність — сором народів.” (Приповісті 14:34) Це Бог, що вони його почитають, постачає їм щастя. Він був би благословив їх добробутом, який він обітовував. “Щасливий народ, в котрого така доля! Щасливий народ, котрому Єгова — Бог його!” (Псальма 144:15, АС) Це зображає, що хто бере собі Єгову за свого Бога і почитає його згідно з його обявленою реліґією, той повинен бути щасливим. “Щасливий той, що взяв собі Бога Якова за свою поміч, в кого надія на Єгову Бога Його!” (Псальма 146:5, АС) Звідси виходить, що Теократія Єгови через його Обітоване Насіння — це єдиний уряд під яким люди всіх народів будуть благословенні й щасливі по віки.[кінець 128
сторінки]

[Запитання для вивчення]

 1. (а) Як це зображав Египет, то кому народи цього світу приносять жертви? (б) Що тепер сполучило Ізраїльтянів разом, і інших до них?

 2. Яка була ціль Єгови у визволенні Ізраїля з Египту, і чому потрібно було десятої порази, і що вона була?

 3. Яке свято Єгова тепер установив між Ізраїльтянами, і як це понижило демонського бога Ра?

 4. Як десята пораза дотикнула Египет і його богів?

 5. Як Ізраїльтяни вирушили з Египту, в товаристві в ким, і чому?

 6. Кого представляли актори в тій старинній драмі пасхи?

 7. Що представляло кроплення дверей кровю агнця, і те, що Мойсей випровадив Ізраїльтянів з Египту?

8, 9. (а) Як розвій подій допровадив до вершка в Червоному морі? (б) Що Єгова витворив тоді для себе?

10, 11. (а) Який уряд Єгова тепер правильно установив над Ізраїлем? (б) Що він зробив з Ізраїльтянів своїми вчинками перед ними?

12. Яке тижневе свято Бог тепер установив для них, і як?

13. (а) Що указує, що тижневий шабас був обмежений тільки до Ізраїльтянів? (б) Проти чого шабас був пророцтвом?

14. Яку умову Єгова предложив Ізраїльтянам при горі Синай?

15. Своєю заявою, “моя ж бо вся земля”, що Єгова підтвердив, і що це значило для землі Канаан з огляду на його обітницю?

16. Які основні закони Бог дав їм при горі Синай, і кому вони були зобовязані після тих законів?

17. Що установили перші три з Десяти Заповідей як найважніщу точку, і чому це правильне?

18. Чому Ізраїльтяни не мали виробляти образів з Бога і тоді почитати їх, або інші ідоли?

19. Чому приказ шанувати живих родичів не включав почитання їх, і як це дотикав почитання предків?

20. Що мало принести сповнення останніх пять з Десяти Заповідей, і хто особливше постачав щастя для Ізраїля?
Англійська версія

розділ X ->