Поширення гіндуізму
ПЕРШИЙ натяк, що
ізраїльський народ мав якубудь стичність з Індією, краєм гіндуїзму,
виринає з того, що цар Соломон спровадив слоневу кість і мавпи
і пави своїми кораблями перед Христом. (1 Царів 10:22;
2 Паралипоминон 9:21) Єврейські й санкритські [гіндуські] назви на паву
і мавпу мають близьке споріднення. Наприклад, єврейське слово коф
сходиться з санкритськім словом капі, і його можна розуміти як
безхвоста мавпа або хвостаті гроші. В Індії мавпу почитають як бога. Але
це вже тоді, як земля Ізраїлева сталась провінцією Перської Імперії, що край
Ізраїля мав ближчу стичність з гіндуїзмом, бо Перська Імперія так
розширилась була, що вона включала сто двацять сім провінцій, обнимаючи область
від Етіопії на полудневому заході, аж до Індії на далекому сході, і так
постав суходільний міст між Індією а Ізраїлем. Коли в пятому столітті
перед Христом цар Артаксеркс Великий видав декрет через свого премієра Гаммана,
що всі Жиди в імперії мали бути вирізані на 13-го дня, місяця Адара, того ж
року, то це включало всіх Жидів, що знаходилися і в провінції Індії. Але
вчасна й мужня запобігливість цариці Естер і її жидівського двоюрідного
брата Мардохея обернула цю зброю проти самого Гаммана і так збавила[кінець 181 сторінки] Жидів
від загроженого нещастя.— Естер 1:1; 8:9.
2 Від 1947 року
та часть Індії, де реліґія гіндуська верховодить, тепер називається Гіндустан.
Почин гіндуїзму здавався бути закритий темрявою, але докази є, що він виникнув
у Вавилоні, в Німродовій столиці. Коли Бог Єгова знівечив заміри
людей в збудуванні городу і вежі Вавель, помішавши їм язики, тоді
вони розсипались по землі, занехавши ідею про Вавилон, як світову столицю
в якій мали поміститися всі люди одної мови і політичного союзу.
Декотрі з них забралися геть на схід і осілися на великому Індійському
півострові. Хоч вони принесли сюди з собою відмінну мову, проте традицій
фальшивої вавилонської реліґії вони таки не зреклися. Вони знали про ґлобальний
потоп Нойового часу, і як він і його близька родина пережили
в ковчезі й дали новий почин для роду людського. Від Ноя, який удержував
обявлену реліґію про Бога Єгову, вони довідалися про божественну обітницю
в Едені, що насіння жени мало потерпіти від рани, яку завдасть в його
пяту Вуж, який спокусив Еву, але що остаточно те насіння подужає Вужа і покрушить
голову йому. Ной ще був живий у часі невдачі будування вавилонської вежі.
3 Німрод
збунтувався був проти Ноя, котрий почитав Єгову як Бога. Помимо всіх реліґій,
що були збудовані навкола Німрода, він таки зги-[кінець 182 сторінки]нув насильною смертю, але чи це
сталося за наставленням Ноя, невідомо. Німрод своїми подвигами політичними й
ловецькими зробив себе богом в очах своїх підкорених. Коли він умер, його
жена Семіраміс проголосила його богом, кажучи, що він не умер, а був
перенесений до безсмертного небесного життя між зорями. До його вона
пристосувала еденську обітницю, що його пята мала бути рощавлена, а вона,
Семіраміс, була тією жінкою, що витворила те насіння для визволення людства від
Вужа. Отже ті осадники в Індії перенесли цю традицію фальшивої реліґії
з Вавилону, як і інші перекручені правди відносно правдивого Бога,
потопу, упадку чоловіка у гріх і відносно будучої судьби людства.
4 Для пояснення,
возьмім гіндуську трійцю, що її називали трімурті, що значить “три
постаті”. Складається вона із Брагми Творця, Вішну Покровителя, і Сіва Губителя. Разом, ці три особи становлять одного бога Брагму. Брагма — це
найвищий бог Гіндусів, но в дійсності його мало почитають, бо кажуть, що
в цілій Індії є тільки два храми присвячені йому. Але в йому Гіндуси
схоронили сяке-таке поняття про правдивого Творця, його звершені чесноти, його
милостивість, бо це імя походить з Єврейського слова Рагам, що
значить “милосердний або жалісливий”, перед котрим поставлено діґамма, тобто,
подвійну букву F. Тому що під час жалості здригається внутрішність людини,
то це також значить “лоно, або надра”. Отже Брагма уважали за велике “лоно”
з якого виходили всякі форми життя, що запліднювались у лоні.
5 Восьмий
і найбільше прославлений з тих утілених аватарів бога Вішну був
в особі Крішна. Його імя не має нічого спільного з імям “Христос”; це
грецьке слово й значить “Помазанець”. Крішна, це санскритське слово
і значить “чорний”. Це імя надано утіленому Вішну тому, що можливо його
тіло було чорне, або тому, що його барва була чорна, бож барва бога Брагми була
червона, а бога Сіва була біла. Дитятко Крішна, або чорний бог, є зображений
в Індії на лоні богині Декар із вовняним волоссям і з рисами Неґра.
О, як влучно це пасує до Німрода, що був сином Куша, якого імя значить
“чорний”! В одній із старинних гіндуських пагодів [святинь] знаходиться
статуя зображаючи, що бог Крішна топче голову вужа, а в другій постаті
зображено, що вуж обгорнув тіло його і кусає в пяту його. Тіло бога
Крішна є чорне, проте над його головою сяє коло слави. Це мало б
представляти, що насіння жени прийде від Хамового покоління
з Нойової ро-[кінець 184 сторінки]дини замість через галузь Семітів, яких поблагословив
Ной. Треба зазначити, що про крішнаїзм нема згадки у Ведах, що є найстарші
писання в гіндусів.
6 Щодо Сіва,
третього члена з трійці Брагма, він зображений не тільки як Губитель, але
також як Відтворитель, бо, мовляв, що знищене, те мусить бути відтворене, а
смерть уважається як перехід у нову постать життя. Отже Сіва є обожаний
під видом символу, що зображає орґан мужеського полу. Ця заперечність чеснот
в Сіва є основана на гіндуській ідеї, що знищення не існує, а що є тільки
перетворення, або перехід з одного стану в другий, припускаючи, що
людська душа є безсмертна. Отже Сіва величають як Світлого або Щасливого бога,
як от люди в Христіянстві кажуть, що “смерть це приятель”, і цим
прямо заперечують слова апостола Павла в 1 листі до Коринтян 15:26,
де він називає смерть як “останній ворог”. Імя Сіва не згадується
в гіндуськіх книгах Веда, але про нього широко описується в святих
книгах Пурани. Звідси можна бачити, що гіндуси мали доктрину про трійцю много
століть, нім Христіянство приняло її. Трикутник є символом її для них.
Христіянство пожичило цю доктрину від того самого вавилонського джерела, що й
гіндуси.
7 Веда — це
гіндуські чотири Книги Знання, що становлять їх “Святе Письмо”. Основне
навчення книг Веди є, що душа є в єдності із тим,[кінець 185 сторінки] що вони розуміють є
божеством або богом головою. Гіндуська фільософія навчає, що видима вселенна,
якої ми є частю, є творення, яке має бути розпущене й привернуте до “стану
насіння”. Час, простір й сила причини й впливу не належать до вічності. Одначе
є великі світові циклі [уюґа] і в цих циклях імена й форми повтораються.
Найвища мета душі — це визволення, але її визволення лежить поза межами
досяжності процесу світового циклю. Душі не мають ні початку ні кінця, отже
вони можуть досягнути визволення. Як це в книзі Ката Упанішад
сказано: “Душа не родиться, ані вмирає. Вона приходить ні звідки ані витворює
нічого, вічно тривала, давнезна; її не вбєш, хоч тіло вбєш. Якщо вбивця думає
вбити душу, а вбитий думає, що душа умерла, то вони обидва помиляються. Душа не
вбиває ані вбитою не може бути. Душа, менша ніж мала а більша ніж велика, є
захована в серцях усіх живих сотворінь.” О, як вельми це зображення душі
[гіндусами] є схоже до вияснення людської душі духовниками Христіянства!
8 Отже що
витворило ті обмежені, матеріяльні постаті сотворінь? Книга Упанішал каже, що це зробила несвідомість або мая. Ця сила перебувала
в богові Брагма, Остаточне Здійснення, і вона обміркувала
матеріяльний всесвіт і всі матеріяльні постаті, які він проявляє. Цей
великий, безформний, безполовий, незмінний дух пронекнув усі ті форми. Він являється
як обмежена постать, підкорена ріжним досвідченням та існу-[кінець 186 сторінки]ванням. А що
дійсна душа безсмертна, то вона переходить при смерті через незлічимі утілення
від одної матеріяльної суті в іншу суть. З кожним уродженням або
переходом, душа добавлює собі чеснот. Нарешті вона видістається поза силу цього
обманного закону й впливу, і цим чином сягає безсмертність і свободу
в дійсному змислі. В часі осягнення цього, вона сполучується або
зливається з великим духом, божеством, що є Остаточне Здійснення. Отже
всяка душа — це могутнє божество. Вільної душі неможливо звести
з пуття позірними речами. Але по смерті тіла, душа, увільнившись від
нетямущості, бажання і привязання до матеріяльних речей, буває проглинута
у Великому дусі, і цим чином вона засягає повного визволення. Отже
такі утілювання провадять до звершення душі.
9 Гіндуські
монахи-факіри вказують, що “гіндуїзм є відомий за його католицький
і всесвітний погляд,” і що книга Баґагад Ґіта, заявляє, що всі
реліґії висять на Господеві, як перли на намисті. В який би то спосіб люди
не покланялися Господеві, він приймає його. Всі реліґії провадять до тотожної
правди. Рамакріша часто повторяв, що ріжні реліґії — це тільки ріжні
стежки, що провадять до одного духового досвідчення, миру й блаженства. . . .
Гіндуси відносяться до інших реліґій з пошаною, а не лише
з терпимості, а ще менше з суперництвом. Одначе, ми мусимо тут
зазначити, що так не було в кровавих боях і реліґійних розрухах, які
наступили після установлення Гіндустану і Пакістану[кінець 187 сторінки] в 1947 р. Віруючи
в утілення, вони твердять, що гіндуси приймають Христа, як утіленого”.
10 О, як дивацька
і протиречна є гіндуська фільософія, супроти цілковито відмінних доктрин
Ісуса Христа! Якщо є така річ, як “Абсолютна Реальність”, тоді мусить бути й
абсолютна правда, а вона не має ніякого місця для ріжних розбіжностей, які
існують між сотками реліґій. Ісус Христос запевнив нас через своїх апостолів,
що “це неможливо для Бога сказати неправди”, і що він “остається вірним,
бо не може заперечити себе”. “В котрого нема переміни ані тіни зміни.”— Жидів 6:18; Тита 1:2; 2 Тимотея 2:11—13 і Якова 1:17, НС.
11 Ісус Христос не
навчав, що його небесний Отець був всепроникаючим, дрімливим або сплячим духом,
але зображав його, як найбільш діяльну особу у всій вселенній. Сказав він:
“Отець мій і досі робить і я роблю.” [Йоана 5:17, НС]
Також його Отець не всмоктує душі у себе. Всі душі або живі сотворіння,
які він признає за достойні вічного життя, він утримує їх як живі душі
віддільні від себе, хоч в гармонії з собою й залежні від його. Тих
же, що він признає за недостойних життя в новому світі, він знищить. Тому
то Ісус сказав до своїх послідовників: “Не лякайтесь тих, що вбивають тіло,
душі ж не здоліють убити; а лякайтесь більше того, хто зможе погубити
і душу і тіло в Ґегенні [у безвісті].” Він не погоджувався із
цим, що всі реліґії є тільки відмінні стежки, що про-[кінець 188 сторінки]вадять до тієї самої правди
і одного духового існування в мирі й блаженстві. Він остерегав своїх
послідовників, кажучи: “Увіходьте вузкими дверима, бо широкі ті двері й розлога
та дорога, що веде до погибелі, й багацько таких, що ними входять: вузкі бо ті
двері й тісна та дорога, що веде до життя, і мало таких, що їх знаходять.”
[Маттея 10:28; 7:13, 14, НС] Всі ці многі реліґії не принесли ні
миру, ні гармонії, ні єдності, ані спільного щастя, але — розкол, безладдя
й війну; а “Бог є Богом, не безладдя, а миру.”— 1 Коринтян 14:33, НС.
12 Звідси слідує,
що гіндуські вірування є пересяклі анімізмом, інакше сказати, віруванням, що
всі природні речи, ба навіть самий всесвіт, посідають душу; що всі предмети
мають природне життя або життєздатність й обдаровані душею. Для гіндуського ума
воно тяжко подумати про персонального Бога з особистим існуванням. Одначе
гіндус мусить признати, що скажім, хата в якій він живе, була збудована
якимось людським сотворінням з особистим тілом і виразною постаттю.
Хата не може зложити себе до купи якимось проникненням всюди-існуючої душі. До
цього треба розуму й здібності особи, щоб зложити її. Якщо справа так мається
з малою й простою річчю, як хата, то скільки більше потрібно вищої й
надлюдської сили і мудрості, щоб збудувати цей величезний видимий всесвіт?
Тримаючись цієї ідеї, що великий дух проникає все, гіндус уперто твердить, що
божество скла-[кінець 189 сторінки]дається з усіх річей вселенної. Отже й дім в якому ти
живеш, заслугує на стільки чести, що й ти, а то й більше, тому що він є частю
богаголови або божества. Але, ми запитуємо, як це може бути, коли чоловік є
будівничим того дому? Як може річ, яку він зробив, бути більше достойною
почитання ніж він самий? Апостол павло установив правило: “Більшу честь має,
ніж будинок, той, хто збудував його. Всякий бо будинок будує хтось, а хто
збудував все, це Бог.”— Жидів 3:3, 4, НС.
13 Під впливом
анімізму гіндус відказує: “Дім не є без душі, бо він може думати й має життя.
Та клопіт в тому, що наші змислі є так тупі, що вони не можуть схопити
хвиль його життя й думки. Тому то гіндус шанує й обожає хату і інші
предмети.” Але ж такий погляд заперечує доказаній науці в цім
елєктронічнім віку, коли люди можуть проникнути навіть будову атому,
і можуть змірити мікрохвилі. Дім в цілості, або частини з яких
він складається, не посідає жадного з пяти змислів, які ми, люди, маємо.
Він не має ніякого мозку й через те не може бути ані чинити того, що
легковірний гіндус вірує. Якщо божество або богголова складається з усіх
річей і всі речи становлять бога, тоді чому зовсім почитати
і молитися до чого небудь? Якщо кожна зокрема річ є тільки частю бога, то
як вона може відповідати за цілого бога? Якщо всі розкладні й тлінні речи є
частю бога, то виходить, що бог знаходиться в такім же стані зотління,
недуг, хворий і терпить болі, тому що[кінець 190 сторінки] цілий людський рід, який є частю
бога, знаходиться в такому положенні. Казати, що все це є тільки
несвідомість (мая), не усуває цього, не більше чим Христіянські Сцієнтисти таким самим розумуванням усувають лихо. Ми люди є вищі за корови,
мавпи, і інші тварини, і також за предмети, як от кумири
з дерева та камінів, отже коли чоловік зобовязаний почитати їх тому, що
вони є частю богаголови, то чому вони не обернуться й не почитають чоловіка
задля тієї самої причини? Навіть в людській родині, чи це батько мусить
почитати свою дочку, або чи дочка мусить показати пошану до батька, який
передав життя їй? Отже розумування гіндуса є звихнене. Воно нерозумне. Воно не
основане на факті.
14
В дійсності, що гіндуїзм зробив доброго для тих широких мас людства між
якими він верховодить? Гіндуська суспільність розділена на чотири касти або цехи: (1) Брагміни,— сторожі науки й духових традицій; (2) Кшатіяси,—
князі й мілітарні покровителі; (3) Вайсияси — це ратаї, скотарі й
крамарі; (4) Сундри — це слуги й прості робітники. Є там 3,000
відділів у тих головних кастах, і є інших 10,000 підрозділів.
Котру будь касту унасліджується через уродження. Карма, тобто джерело
причин, вирішує кожного уродження в одну або іншу касту; тобто, що вчинки
в попереднім житті, вирішують чим людина є в теперішнім утіленні.
Через многі віки Брагміни, щоб вивисшити себе й заглибити як священики,
як пів-божественну клясу, котрій[кінець 190 сторінки] інші касти мали покланятися, навчали, що ті
другі касти походили від рук і тіла й ніг Брагми, але тільки вони єдині
вийшли з уст Брагма Творця.
15 Звідси ми
бачимо, що гієрархальна, політична й економічна система була привязана до
гіндуських людей від чого вони не можуть увільнитися, тому що вона називає себе
реліґією. Збунтуватися або відмовитися підкоритися цим правилам
і обмеженням, значить бути викинутим із суспільності, а такого стану
уникають члени всіх кастів — стану “недоторканих”. Іноді в Індії було
сорок міліонів в такому стані. В грудні, 1948 року, парлямент
Гіндустану ухвалив артикул в новій Індуській Конституції, який забороняє
стан “недоторкальності” і дозволяє цим вигнанцям оставити їх відокремлені
місця; вони можуть черпати воду з криниців, купатися в ріках
і втішатися привилеями громадян. Після нового змісту конституції, то
невільно робити дискримінації задля реліґії, раси, касти або секти.
16 Як догадуються,
то там є 330,000,000 богів і богинь, а почитають їх у приближно
10,000 храмах, у многих случаях з образами і обрядами, які
обурують моральну пристойність людини і почуття власної гідності. Під час
як для Брагмінів остаточна мета є нірвана, що значить обєднання душі
з всесвітним духом Брагми, проте для нижчих каст нірвена значить
життя[кінець 192 сторінки] зреченняся й втіхи в іншому світі. Гіндуїзм обхопив многі краї й
набув многих послідовників, так що сьогодні 12 на кожних 100 осіб є
гіндусами. Але тепер, з усіма іншими реліґіями вавилонського походження,
гіндуїзм прийшов до скрайності й засуджений на знищення із цим світом. Надія,
що їх бог Вішну покровитель знов утілиться у чоловіка на імя Калкін,
покажеться бути марною надією і гіндуси будуть полишені розчаровані, як
цей світ завалиться у пропасть із богом Сіва, який не зможе наново
відтворити його.[кінець 193 сторінки]
[Запитання для
вивчення]
1. Згідно з біблійною історією, яку звязь
мав край Ізраїля з Індією, і як це дотнкнуло Жидів за царювання
Артаксеркса?
2. Де гіндуїзм в дійсності взяв свій
почин, і як він завершився в Індії?
3. Які традиції фальшивої реліґії занесли
з собою в Індію ті, що оселилися там?
4. Як це зображено в Брагмі й Вішну
з гіндуської трійці?
5. Що імя Крішна значить, і як його
зображено, що він є насінням жени?
6. Щодо Сіви, третього члена з гіндуської
трійці, які заперечення чеснот показано в нім, і на яких основах?
7. Що це Веди, і що вони навчають про
сотворення, визволення, й про душу?
8. Що витворило обмежені, матеріяльні постаті,
і яким процесом душа остаточно осягає визволення?
9. Який погляд гіндуїзм каже, що він мав про
всі реліґії? Але як це заперечено?
10. Чому гіндус
в недоречний у своїм твердженпі, що він приняв Христа як утілення,
з огляду на абсолютну правду?
11. Як Ісус
Христос вияснив свого небесного Отця, судьбу людських душ, і справу про
многі реліґії?
12. Чому
вірування в анімізм утруднює гіндусові зрозуміти особистого Бога? Чому
вони помиляються в почитанні того, що вони витворюють?
13. Як гіндуси я
недоречні в їх віруванні, що всі речи мають думку й життя, в частю
бога і тому мають бути почитані за це?
14. Що гіндуїзм
зробив для суспільності його віруючих, і що вирішує розподіли
суспільності?
15. Яку систему
це накинуло на гіндуських людей, і яке звільнення конституція дала
в 1948 році?
16. Як їх боги
і храми помножилися, і що нірвана значить для декого, і як
гіндуїзм закінчиться в розчарованій?Англійська версія
No comments:
Post a Comment