Відступлення від
христіянства
НЕПОРОЧНИЙ собор
з першого століття переніс чимало переслідування з причини
підбурювання від насіння Вужа, а однак він ріс і поширювався між усіма
народами. Коли переслідування ніяк не вдалося, тоді Вуж рішивсь на хитрішу
стратегію, а саме, перекрутити правду при помочі відступників в нутрі
собору. Ісус перестеріг проти цього. У своїй приповісті він предсказав, що
ворог Сатана насіє кукілю, тобто, підроблених христіянів між пшеницею, “синами
царства”, а особливо після смерті дванацяти апостолів.— Маттея 13:24—30,36—43, НС.
2 Петро змалював
ілюстрацію з історії ізраїльського народу й заявив, що як між ними постали
фальшиві пророки, так “і між вами будуть лжеучителі, котрі введуть єресь
погибелі і, відцуравшись Владики, що купив їх, стягнуть на себе скору погибель.
Крім того, многі відвернуться й підуть за ними дорогою розпусти.” (2 Петра2:1—3, НС) У своїй прощальній осторозі до назирателів собору
в Ефеси, Павло сказав: “Я знаю, що після відходу мого, прийдуть хижі вовки
між вас, що не пощадять стада. І з вас самих устануть люди, говорячи
розворотне, щоб потягнути учеників за собою. Тим то пильнуйте!” (Діяння20:29—31, НС) Чи ж це дивно, що Юда бачив потребу писати до
христіянів, [кінець 258 сторінки]“щоб боролись за віру, раз передану святим”? — Юди 3, НС.
3 Близько трицять
років пізніще, або два роки перед закінченням першого століття, Йоан, єдиний
апостол, що ще жив тоді, обявив як далеко те відступництво поступить, кажучи:
“Діточки, остання година настала; і, як ви чули, що антихрист прийде, а тепер
многі антихристи постали, то й звідси знаємо, що остання година. Зміж нас
вийшли, тільки не були зміж нас; бо коли б були зміж нас, то остали б
з нами; тільки ж відступили вони, щоб явилось, що не всі наші.” Тим
то він напоминав їх оставати в єдності з небесним Отцем і з Його
Сином.— 1 Йоана 2:18, 19, 24, НС.
4 Час доказав
акуратність тієї пророчої остороги. В часі наступного століття, вірні
христіяни займалися збиранням надхнених писань Ісусових учеників, щоб зложити
їх разом з єврейськими Писаннями і мати повну Біблію. Вони почали
вязати їх разом у формі рукописей, тобто, у формі книжки, що мала
окладники і окремі сторінки. Такі визнані христіяни можливо не ставались
видатними в світських справах, проте многі з них почали піддаватися
загально олюбленій фільософії. Цим вони показали, що вони ставили вавилонську
фільософію вище науки Св. Письма, бо вони намагалися перекручувати Писання, щоб
погодити їх з грецькою фільософією, і цим чином помішати правду. У другій
половині другого століття Теофілій, так званий[кінець 259 сторінки] “Епископ” Антохії і Сирії,
видрапався до визначного становища й зрадив самий себе, що він був ганебно
заплямлений відомим поганством. Пишучи по грецьки в обороні своєї реліґії,
він увів у свою доктрину слово тріяс, що значить “тріяда або
трійця”.
5 Сучасником
з Теофілюм у Північній Африці, був латинський писатель на імя
Тертуліян, з міста Карфаген напроти Італії, який, пишучи в обороні
своєї реліґії, впровадив у свої писання слово трінітас, що значить
“трійця”. Від того часу доктрина про трійцю пустошила віру визнаних христіян
більше й більше. Така доктрина є цілком чужа для правдивого Христіянства. Слово
“тріяс” не знаходиться в Христіянсько-Грецьких Писаннях, а слово трінітас
не знаходиться навіть в латинському перекладі Біблії, званий як Вульгат.
6
В тому ж часі жив Оріґен (185—254 р. по Хр.) в Кесарії, а був
він славний за його критику Біблії й за його книжку Гексапля. Він то захопився
фільософією Платона відносно безсмертності людської душі. Він почав вірувати “в
перенесення людських душ і в їх перехід у інші тіла за поповнені ними
провини перед тим”. (Мошеймів твір Інститути Екклезиястичної Історії) Це
був почин вавилонського гіндуїзму!
7 З причини
відступництва від простоти христіянської віри, тепер христіянство сталось
більше популярним за його компроміс з поган-[кінець 260 сторінки]ською фільософією цього світу.
Одначе дійсне змішання поганства з відступним христіянством не прийшло аж
в першій чверті четвертого століття. Тоді саме Константин воював за контролю
над Римом. Отже він звернув свої воєнні ватаги проти Максентія, котрий
безправно захопив уряд в Італії й Африці. Це аж по Константина
трьох боях він був подужаний. В часі цих воєнних боїв за світський
політичний уряд, Константин твердив, що він бачив полумяний хрест на небі під
сонцем зі слідуючим написом: In hoc signo vinces, що значить, “цим
знаком побідиш” Кажуть, що наступної ночі явився йому Христос і приказав
виробити на прапорові образ полумяного хреста, якого він бачив на небі
у видінні. Отже він виробив такий прапор і назвав його лабарум.
[Ілюстрація на сторінці 261]
 |
| Прапор Константина |
8 Римо-католицька
гієрархія каже, що ця ознака на небі справила Константина прийняти нинішнє
христіянство. Одначе вірні приятелі Святого Письма не можуть прийняти такого
погляду про це. Ісус сказав своїм землякам, Жидам, що “хіба ви люди бачите
ознаки й дива, інакше ви не увіруєте,” а тоді він назвав їх перелюбниками
і лукавим родом, бо вони завжди бажали ознаки. Тим то він сказав їм, що
ніякої ознаки не дасться їм опріч ознаки пророка Йони, який вийшов з живота
великої риби. Через те воно ніяк негодиться з св. Писаннями твердити, що
Ісус заперечив себе і післав ознаку з неба пога-[кінець 261 сторінки]нинові, щоб навернути
його до христіянства, а особливо тоді, коли той поганин проливав кров
буквальною зброєю, щоб здобути собі політичну верховну власть
в загарбницькій римській імперії. Це не в такий спосіб був навернений
італійський сотник Корнелій.
9 Крім того,
після його перемоги над своїм політичним суперником Мансентієм, римський сенат,
на 28-го жовтня, 312 р., проголосив Константина Августом і також найвищим
достойником. Цим чинов Константин стався первосвящеником римської поганської
реліґії, а це було далеко від охрещення й навернення до христіянства. Фактом є,
що він не охрестився аж він занедужав двацять і пять літ пізніще,
в 337 році по Христі, у котрому то році він і умер. Константин
був поганським поклонником бога сонця, а символом того ложного бога був хрест
або буква Т, що є початкова бувка фальшивого бога Таммуз. Якщо Константин бачив
у видінні той хрест, то це був знак його бога, бо Ісус Христос не був
повішений на хресті, а на простому палі. Це від Константинового часу, що
символом відступницького христіянства, яке він визнавав, стався хрест.
10 У січні,
313 року, Константин видав памятний указ терпимості в користь христіянів. Він
був настільки хитрим політиком, що міг бачити, що реліґійна орґанізація, якої
він був найвищим священиком, прямувала у безвість, і що від-[кінець 262 сторінки]ступне
христіянство в його часі було сильним реліґійним рухом в його
імперії. Тому він намагався зілляти ті дві реліґії при помочі уступків від
обидвох сторін. В цьому він був успішний. В тому часі римський
єпископ не був ще Найвищим Священиком, але Константин був, отже яко такий цей
неохрещений римський імператор скликав собор для справлення реліґійного спору,
який розділював визнаних христіянів і турбував його імперію. Через те він
скликав вселенський собор в 325 році, та не в Римі, а в Нікеї,
Малій Азиї. Тільки 318 єпископів, одна шеста частина з усіх єпископів
прибули на той собор. Ані єпископ римський не був предсідником на тому соборі,
а імператор, як Pontifex Maximus
був
ним. Засідання відбулися, не в латинській мові, а в грецькій.
11 Після суперечки
через два місяці за і проти трійці, цей неохрещений імператор, Константин,
а не єпископ римський, вирішив, що трійця має бути доктриною христіянської
церкви. Нікейське Вірую, в якому підтверджується трійця, було виписане в грецькій
мові, а не в латинській, і було установлене силою державного меча, а
не силою “меча духа, що є слово Боже.” (Ефесян 6:17, КБ; Дя) Єпископ
Арій, який воював “мечем духа”, доказуючи, що доктрина про трійцю не була ні
наукою святого Письма ані христіянською, був вигнаний з краю, а імператор
став по стороні Атанасія. Ось звідси розвинулось вірую Атанасія, в якому
зазначено: “Католицька віра є ця: що ми почитаємо одного[кінець 263 сторінки] Бога в Трійці,
і Трійцю в Єдності; ми не мішаємо осіб ані розділюємо субстанцію
(самостійну істоту). . . . Отже Отець є Бог, Син є Бог,
і Святий Дух є Бог, а однак нема три Боги, а тільки один Бог.” Понімаєте?
12
В дійсності Константин був першим римо-католицьким папою. Римський сенат
признав йому місце між богами, а відступні христіяни на Сході зарахували його
між своїх святих, і то помимо факту, що після його видіння Христа він убив
свого сина, свою другу жінку, кількох інших з його кревних,
і деякотрих з його найближчих приятелів. Щоб зілляти щільніше
відступне христіянство з поганством, Константин призначав єпископам
політичні позиції і цим чином подружив церкву з державою. Ось так ті
єпископи доказали, що вони не мали чистої апостольської реліґії, бож ученик
Яків писав: “Чиста реліґія й неопоганена перед Богом і Отцем, є оця:
одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх; і тримати себе
неопоганеним від цього світу. Перелюбники, чи не знаєте, що приязнь з цим
світом — ворожнеча проти Бога? Оце ж, хто хоче бути приятелем цього
світу, той стається ворогом Бога.”— Якова 1:27; 4:4, Дя, КБ.
13 Двацять девять
років після Нікейського Вселенського Собору народився Августин, котрий
розповсюднив доктрину про безсмертність людської душі між визнаними
христіянами, і то помимо заперечування з боку тих, що трима-[кінець 264 сторінки]лися
святого Письма. Цим чином Августин поставив поганського Платона напереді
Христа. В наступному столітті Віґіль з Тапсус, на полудень від міста
Карфаген, у своїх латинських писаннях витворив цитат, який згодом стався
віршами 7 і 8 в листі 1 Йоана, голова 5, іменно: “Бо три їх, що
свідкують на небі: Отець, Слово, і святий Дух; і ці
три — одно. І троє їх, що свідкують на землі: дух
і вода і кров; і ці троє — одно.” Оці слова: “на небі:
Отець, Слово і святий Дух: І ці три одно. І троє їх, що
свідкують на землі” — не знаходяться в жадному грецькому рукопису аж
тисяча років пізніще по смерті Вігілія; ані вони не знаходяться
в латинському рукопису Вульґат Єромії, ані в жадному
латинському рукопису з перед девятого століття, ані цих слів не наводить
жадний грецький екклєзиястичний писатель. Ці слова є признані, що вони підроблені
й сфальшовані й тому вони були викинуті новочасними перекладачами Біблії. Проте
протягом многих століть їх наводили як головну опору для “трійці”.
14 Наслідники
Константина пішли за його прикладом і прийняли титул понтіфікс максімус
(найвищий священик) аж до Ґратіяна, імператора римської Західньої Імперії.
(375—383 по Хр.) Він то відмовився прийняти цей титул і відзнаку,
понтіфікс максімус, як титул, котрий до того часу уважавсь за власність
імператора. Отже в 378 році єпископ римський, Дамасій, перебрав цей титул,
і тепер цей титул, позичений від поганів, є головним відзначенням папи або
достойника Ватикану.
15 Єпископ Лев І (440—461 р. по Хр.) був перший, що пробував бути тоталітарним папою
в новочасному розумінні. Він установив “апостольський престіл”, як духовну
верхність над кожним відділом католицької реліґії, і установив для
сидячого на престолі виключний титул папа (отець) цілої католицької
орґанізації. Як піддержку цього, він старався доказати, що єпископ римський є
апостольським наслідником Петра. Проти цього повстала сильна опозиція, як на
Сході так і на Заході. Вселенський собор в Ефесії, в 449 році по
Христі, повівся зневажливо до послів папи Лева, а навіть погрозив їм
насильством. Кажуть, що папа Лев І започаткував великодній піст
і зелені свята.
16 Папа Грегорий І (595—604 р., по Хр.) був перший, що відкрив “чистилище” при
допомозі привидів та видовищ, які він розказував у розмовах з іншими.
Він твердив, що це відкриття прийшло йому тому, що “кінець цьому світу вже
прийшов, і що чим ближче ми приходимо до другого світу, тим більше ми
відкриваємо його!”
17 В 533
році, імператор Юстин титулував єпископа римського, як голову над усіма
єпископами Східних і Західних соборів в імперії. Промовляючи до папи Йоана II, він сказав:
“Побідоносний Юстин богомільний, щасливий, популярний, переможний, завжди
величний, до Йоана, найсвятішого архиєпископа блаженного міста Риму
і патріярха — складає честь Апостоль-[кінець 266 сторінки]ський Столиці й вашій
Святості. . . . ми не дозволяємо, щоб ніяке питання відносно
стану церкви, хоч би як ясне і певне, не було також відоме і вашій
Святості, як Голові всіх святих церков. . . . ”— Нехай Прийде
Царство Твоє, стор. 70—72.
18 Ось так
в часі відступництва від правдивого христіянства розвинулось розділення на
дві клясі, духовенство й миряне, сягнувши свого вершка в піднесеній
гієрархії з папою, як її головою, його назвали “отець отців” (pater patrum) і “святий
отець”, що було прямим нарушенням заповіді Ісуса: “І отця не звіть собі на
землі, один бо Отець у вас, що на небі.” (Маттея 23:9, Дя; КБ)
В гармонії зі своєю заповіддю, Ісус ніколи нікому не позволив, щоб його
називали “отець” на землі. Часами він називав інших “сином”, “дочкою”
і “дітьми”. (Маттея 9:2; Марка 10:24; Луки 8:48; Йоана 13:33; 21:5) Але
він самий ніколи не приймав духового титулу “отець” від них. Він схороняв цей
титул тільки для свого небесного Отця. Тільки один раз вислів “Святий Отець”
являється в цілій Біблії, коли Ісус молився до Бога і сказав: “Отче
Святий, збережи їх в імя Твоє, тих, котрих Ти дав мені.” (Йоана 17:11, Дя)
Це є богозневага для кого небудь з реліґійного духовенства привлащувати
собі становище, як “Вікар Христа” і вимагати для себе і отримувати
титул “Святий Отець”. Такий обряд виявляє очевидне відступництво.
19
Римо-католицький кардинал, Йоан Генрі[кінець 267 сторінки] Нювман, що зложив пісню “Лід, Кайндлі Лайт”, був настільки отвертий, що признав, що римо-католицька система
знехтувала Божою заповіддю і заразилась поганською реліґією й замоталасть
в сіти її. Він признав, що вона безнастанно примирується
з демонізмом. В 1878 році він написав книжку під титулом Розвідка
про Розвій Христіянської Доктрини. У 8 розділі він запитує ось що про
римо-католицьку церкву: “Чи вона має силу, затримуючи свою тотожність, пожерти
своїх противників, як от по зображенні св. Єрома, Аронова палиця пожерла палиці
чарівників египецьких? Чи вона обєднує їх з собою, або сама розтопилася
в них? Чи вона засвоїла їх у свою сутність, або, тримаючись свого
імя, вона прямо заразилась ними?” А тоді у невірстві до остороги Бога
Єгови, Нювман відповідає:
“Звіришився на силу христіянства,
що воно може підперти напасті зла, а навіть перетворити самі знаряди й прилади
для почитання демонів для евангелського ужитку, і відчуваючи що
такі прилади вийшли від первісного обявлення й природнього інстинкту, хоч
і були зопсуті, і що коли мусіли винайти те, чого їм потрібно було,
якщо вони не вживали того, що вже винайшли; і крім того посідаючи первісні
типи, на які поганство кидало свою тінь, володарі церкви в ранніх часах
були готові, коли вирине случай, прийняти і наслідувати або підтвердити ті
існуючі обряди й звичаї простолюддя, як і фільософію вченої кляси.”
Потім, зраджуючи
злиття відступного христіянства з поганством, цей британський кардинал
продовжає:
“Уживання храмів
і присвячення їх певним святам, і прикрасивши їх в часі оказій
віттями з дерев, кадилом,[кінець 268 сторінки] світильниками та свічками; офіри виконані по
обітниці за виздоровлення; свята вода, притулки, свята й пори, уживання
калєндарів, процесій, благословення піль; священицькі ризи, виголення чупка на
голові священика, перстень при шлюбі, звертанняся до Сходу, образи, можливо й
шептання молитов, і пісня Кирія Елейсон (Господи, помилуй),— все це
походить від поганів, освячені через їх прийняття в церкву.”— Сторони 355,
371, 373, Видання з 1881 року.
20 Михаїл Віллямс,
колишній провідний оборонець римо-католицизму в Америці, написав артикул
в часописі Іґел в Брукліні (Ню Йорк), під датою
21 лютого, 1943 року, і навів слідуючі слова небіжчика папи Пія XI для преси
в Римі:
“Голова католицької церкви вважав
би за свою повинність справлятись з самим Дияволом, не кажучи вже нічого
про смертельників, котрі, гіпотитично чи дійсно, були аґентами бісовського
диктатора, якщо існує розсудна підстава для надії, що такі травлення дали б охорону, або піднесли б інтереса між людством.”
Оця заява,
висказана папою, який підписав конкордати (умови) з фашістським диктатором
Муссолінєм в 1929 році і з націстським фірером Гітлєром в 1933
році, є доказом, що дух католицизму є такий самий сьогодні, яким він був за
часів Константина. Супроти цілком виразного відмовлення Ісусом на горі спокуси
зробити яку-небудь згоду з Дияволом приняти світську політичну власть, то
католицький дух такий, що мириться з демонізмом, вавилонської реліґії,
ради контролі над світом.
[Запитання для
вивчення]
1. Коли гонення не вдалося, яку іншу стратегію
Сатана вирішив проти собору, і проти якої перестеріг Ісус?
2. Як Петро і Павло остерігли про те
саме?
3. При кінці першого століття, як далеко Йоан
указав, що відступництво тоді поступило, і на що він наполягав?
4. Яким гідним ділом христіяни займалися
в другому столітті, але чим їх провідники стали зопсуті?
5. Що Тертуліян впровадив у свої
латинсько-реліґійні писання, і чи була підстава для цього у грецькій
або латинській Біблії?
6. Якій поганській доктрині Оріґен
з Кесарії піддався?
7. Серед яких обставин константнії твердив, що
він бачив полумяний хрест на небі, отже який прапор він приняв?
8. Чому римо-католицька гієрархія не в в
гармонії з наукою Св. Письма, коли вона каже, що Константинові явилася
ознака на небі для його навернення?
9. Який поганський титул він приняв як доказ,
що він не був навернений, і чому це був тільки поганський хрест, який він
бачив у видінні?
10. Яке
реліґійне злиття виконав Константнії, і який собор він скликав у 325
році, щоб полагодити яку справу?
11. Хто вирішив
котра реліґійна доктрина мала остатися, і що Атанасіїв символ віри каже
про цю доктрину?
12. Помимо яких
мордерств реліґія таки прославила Константина, і як його єпископи
показали, що вони не мали апостольської
реліґії?
13. Як Августин
поставив Платона напереді Христа, і як затягнено підроблені слова
в 1 Йоана 5:7, 8?
14. Як
поганський титул “понтіфікс максімус” був передаваний
з рук до рук?
15. Як Лев
І старався бути папою в новочасному значенні?
16. Що папа
Грегорий І відкрив, і яким способом?
17. В році
533 по Христі, як імператор Юстин титулував папу Йоана II?
18. (а) Яке
розділення постало між віруючими і відступниками? (б) Яку богозневагу
поповнено проти “Святого Отця”?
19. Як кардинал
Нювман признав, що римо-католицька система безнастанно робила компроміс
з демонським почитанням?
20. Як небіжчик
Пій XI показав, що дух
католицизму далі годиться з демонізмом ради контролі над світом?
No comments:
Post a Comment