Розділ XII

TEXT

<- розділ XI

Царство і Священство — чому розділені

У ЦЬОМУ світі не многим людям можна повірити в їх руки зосереджену вдасть. Якщо, опріч політичної сили, вони ще мають і реліґійну вдасть й контролю в своїх руках, тоді така потужність стає подвійно небезпечною для людей під таким політичним і реліґійним правлінням. Пригадайте Німрода, першого царя Вавилонського!

² У царстві, що було установлене в Ізраїлі, священичий уряд був відлучений від царського престолу. Коли Ізраїльтяни прийшли до Божого пророка, і просили установити царя над ними, то вони не просили такого царя, як був Мелхизедик, бо той старинний цар був і священиком на престолі. Ізраїльтяни уже мали священство, яке Бог установив для них в домі Арона, Мойсейового брата. Ізраїльтяни просили такого царя, якого мали сумежні народи, що покланялися демонам. Отже Самуїл пригадав їм про недоречність їх просьби, кажучи: “Сказали ви мені: Ні! нехай цар панує над нами, тим часом як царем вашим є Єгова, Бог ваш.” Самуїл відчував небезпеку в цім. Він знав, що людський видимий цар своєю силою не міг спасти народу від його ворогів, ані від внутрішнього лиха і його наслідків. Безсумніву він мав пригадати осторогу[кінець 155 сторінки] Мойсея, щоб вони не йшли за відступним царем, що поламав угоду: “Поведе тебе Єгова і царя твого, що поставиш його над собою, до народу, якого ти не знав, ні ти ні батьки твої; і служити меш тим іншим богам, з дерева і каменя.” Оце пророцтво сягало в далеку будучність указуючи наперед їх вигнання до Вавилону на сімдесять років.— 1 Самуїла 12:12 і 5 Мойсея 28:36, АС.

³ Кого ж тепер Бог вибере бути їх першим людським царем? Коли ще в Египті, він надхнув їх прабатька Якова (Ізраїля) пророкувати, що жезло не відступить від покоління Юдиного; і коли прийшлось рішати котре покоління мало виступити найперше війною проти Канаанців в Обітованій Землі після смерті Йозуя, Бог сказав: “Юда нехай виступає. Я віддам ту землю йому на поталу.” (1 Мойсея 49:10; Суддів 1:1, 2) Але Бог не вибрав першого ізраїльського царя з покоління Юдиного. Першу нагоду мусілося дати поколінню Венямина, щоб поставити царську династію для Ізраїля, тому що Венямин, хоч наймолодший син Ізраїля, був сином від його олюбленої жени Рахелі, отже повним братом Йосифа. Зогляду на цю підставу першенства над Юдою, Бог велів Самуїлові помазати дорослого й надійного чоловіка з покоління Венямина, Саула сина Кіша. Від того часу про нього говориться, як “Помазанця” Єгови. Але він не показавсь бути гідним пророчим образом на царя Христа, Насіння Божої “жени”, бо Саул стався відступником.— 1 Самуїла 12:3, 5; 24:6, 10, АС; 1 Паралип. 5:1, 2.[кінець 156 сторінки]

⁴ У другому році його царювання, Саул указав брак віри. Він поступив зухвало, взявши на себе обовязок приносити жертви замість Левіта Самуїла, що було цілком не намісці для Венямина, хоч і був царем. У досаді Самуїл сказав до Саула: “Тепер же царювання твоє не устоїть. Єгова знайде мужа по серці своєму і поставить його князем над людьми своїми, бо ти не сповнив того, що було приказано тобі Єговою.” Це значило, що Саулів благородний син Йонатан не мав бути царем після Саула. Муж по серці Божому, що мав наступити по Саулові і сісти на престолі всього Ізраїля, ще не народився був. Він народився аж по десяти роках царювання Саула. (1 Самуїла 13:11—14, АС) А тепер удруге Саул показався неслухнянним ізза страху та самолюбста. Він не виконав уповні своїх обовязків, як Єгови виконавець проти довгочасних ворогів Ізраїля, Амалакійців. Він пощадив життя царя Агага, і зі страху, що його бойці будуть думати, він пощадив вибірний скот Амалакійців, супроти Божого приказу. Вивязуючись із своєї слабкості в цім ділі, Саул сказав Самуїлові: “Люди взяли вівці й корови з нашого лупу, що найкраще з прокляття того, щоб у Гагалі принести в жертву Єгові, твоєму Богові.”

⁵ Але Самуїл не був схожим до реліґійного духовенства нинішнього Христіянства. Він не дозволив Саулові поповнити злочин, а тоді принести офіру Богові з матеріяльного добра, яке він неправельно набув, і цим чином підкупити Бога, щоб він глядів через пальці на його зло-[кінець 157 сторінки]чин. Ні; Самуїл без ніякого вагання сказав до неслухняного Саула: “Чи ж Єгові такі радощі з усепалення і з заколення жертов, як із покори Єговому повелінню? Ні, покора лучша за жертви, а послух дорожчий від баранячого товщу. Бо бунт це такий гріх, як чарівництво, а самоволя, як ідолопоклонство. За те, що ти відкинув слово Єгови, відкинув він і тебе, щоб ти не був царем.” Коли обурений Самуїл обернувся, щоб йти геть, Саул вхопив за полу одежи його роздер її, тоді Самуїл сказав: “Нині відірвав Єгова від тебе царство і віддав його ближньому твоєму, лучшому за тебе.” (1 Самуїла 15:20—29) Цим Самуїл виправдав Бога Єгову, як чистого від усякого підкупу; проте Саул, хоч посідав позірну благородність, відрікся сили її, й став дійсно винуватим за демонізм і ідолопоклонство.

⁶ За його бучу проти приказів його небесного Начальника, Саул поповнив гріх чарівництва тим, що він вирішував при помочі спірітизму, що було кращим для волі Єгови. Через свою свавільність він провинився обожанням себе, і за це був обвинувачений, як ідолопоклонник і беззаконник. Це погоджується зі словами апостола, що жадоба — це ідолоство, а пожадлива особа — ідолопоклонник. (Колосян 3:5; Ефесян 5:5) Володар, винуватий за такі переступи, не міг бути винагороджений престолонасліддям для його роду.

⁷ Саулове само-обожання й бунтівництво й зажерливість допровадили його остаточно до безпосередньої стичності із чарівництвом. Цим[кінець 158 сторінки] чином він старався протидіяти Самуїлові, який не хотів бачити його більше: “І не бачився вже Самуїл з Саулом аж по день своєї смерті, та все ж Самуїл оплакував Саула.” Нім Саул скінчив своє царювання сорок років, Самуїл помер. (1 Самуїла 15:35; 25:1; 28:3, АП) Із наближеннямся битви з потужніщими ватагами Філістіїв при горі Гілбоа, Саул зустрінувся з своїм кінцем: “Серце його вельми тремтіло. І питав Саул в Єгови, та Єгова не відказував нічого ні через сон, ні через Урім (святий жереб), ані через пророків.” Тепер Саул звернувся прямо до злих духів з своїм запитанням: “Знайдіть мені жінку [чарівницю], що має духа Питона; пійду до неї та спитаю.” На перекір Божому законові, що чарівницю треба каменувати на смерть в Ізраїлі, і що хто з Ізраїльтянів опоганив себе віщуванням чарівниць мусів умерти, Саул таки пішов до чарівниці, що жила в Ендор. (3 Мойсея 19:31; 20:6, 27) Саул звелів їй викликати Самуїла з мертвих.

⁸ Тепер демони почали обманювати Саула. Чарівниця сказала, що вона бачила бога [або, богів] виходячого з землі. Після зображення, яке вона дала про цього “бога”, Саул побачив, що це видиво було схоже до Самуїла, коли був живим. Тоді через ту чарівницю, цей “бог” предсказав жахливе нещастя для Саула і його збройних сил, і сказав: “Завтра ти й сини твої будете зі мною.” Спірітисти цим арґументують, що людська душа остається живою після смерті й що з помершими можна розмовляти, і що во-[кінець 159 сторінки]ни можуть наперед сповістити нам будучність, бо тепер вони знають більше ніж коли вони були живі. Але замість доказати безсмертність людської душі, це доказує демонізм. Чарівниці, засуджені на смерть Богом, не можуть викликати померших; тільки Всемогучий Бог може піднести мертвих. Самуїл був мертвий і похований в Шеол, тобто, у людському гробі. Відносно його і всіх померших, в книзі Екклєзияста 9:5, 10, сказано: “Мертві нічогісенько не тямлять. . . Все що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилі [Шеол, або пеклі] куди ти йдеш, нема вже роботи, ні знання, ні мудрості.”— Да; АС; Дя.

⁹ Якщо Самуїл не хотів бачитися з Саулом, коли він жив, то він і не позволив би проклятій чарівниці примусити його побачитися з Саулом після своєї смерті. Коли Єгова відмовився передавати вісті Саулові, коли Самуїл жив, то чи Єгова дозволив би чарівниці, одній з насіння Вужа, примусити Всемогучого Бога переказати вість через Самуїла після його смерті, і ужити жінку-чарівницю, як посередницю? Чи ж чарівниця сильніща від Всемогучого Бога? Отже все це були хитрощі бісів. Це був демон, що уособив помершого Самуїла й зробив предсказання у вічі надходящих подій і на підставі того, що той демон знав про діяльності між Саулом а Самуїлом.[кінець 160 сторінки]

¹⁰ Наперекір предсказанню демона, Саулів син Евостей пережив його, а це доказує, що демони не сказали йому правди. Сьогодні це ніщо незвичайне для затривожених політиків радитися демонів при помочі медії спірітизму про будучність, як це робив невірний Саул. Оце, що фальшива реліґія своєю наукою про безсмертність людської душі зробила для людства! — 1 Самуїла 28:4—19, Да; 2 Самуїла 2:8; 1 Паралипоминон 8:33; побач також Діяння 16:16, НС.

¹¹ Аж тепер Бог Єгова звернувся до покоління Юдиного за царем. Невдовзі потім, як Самуїл проголосив, що Єгова рішуче відкинув царя Саула, Єгова післав його до Вефлеємської Юдеї помазати пастушка Давида, сина Ессеї, бути будучим царем Ізраїля. Він показавсь бути побажаним по серцю Бога. За його славу, яку Давид здобув через забиття Філістійського велитня Голіята камінцем зі своєї пастирської пращі і за інші перемоги над Филистіями, Саул почав бути заздрісним проти Давида, а головно тоді, як він пізнав в йому Божу олюблену людину й будучого царя Ізраїльського. Сатана бо ж, причаївшися проти насіння Божої жени, підштрикував Саула унезаконити Давида й полювати на його, як на звіря. Але згідно з помазанням Да-[кінець 161 сторінки]вида, Єгова схоронив його від погубної руки Саула. Нарешті Саул поповнив самогубство, кинувшись на свій власний меч при горі Галбуя.

¹² Одноплеміники з Юдеї тепер помазали Давида у царя над собою в Геброні, в області Юди. Пізніше, як опозиція від партизанів з Саулового дому була поконана, всі ізраїльські покоління помазали Давида в царя над цілим народом. (2 Самуїла 2:1—4; 5:1—3) Ось так Давид був помазаний три рази. Він був названий “помазаник Єгови”, або “Христос Єгови”. Яко такий, Давид стався прототипом насіння Божої жени, Христа Царя, Месії. Зокрема він зображував Христове правління серед його ворогів в “часі кінця” цього світу, нашого часу. (2 Самуїла 19:21, АС; LXX; 23:1, 2) Своїм імям “Давид”, що значить “олюблений, дорогий”, він зображав, що Христос буде олюбленим єдино-родним Сином Божим; а своїм родимим містом, Вефлиємською-Юдеєю, він зображував, що Син Божий народиться там як чоловік. В дійсності, пророцтва говорять про Месію або Христа, як про “мого слугу Давида”. (Езекиїла 34:23, 24; Маттея 3:17) Давид, своєю теократичною війною, підневолював усіх ворогів своїх в Обітованій Землі й розширив Богом-дане насліддя до гряниців про які Бог згадував Авраамові. (1 Мойсея 15:18—21) В цей спосіб Давид довершив завоювання землі. Хоч вороги злюще бушували проти його правління, він таки розбивав їх на куски наче Жезлом залізним.[кінець 162 сторінки]

¹³ Після царювання в Геброні через сім з половиною років, Давид схопив послідню протистоячу твердиню або кріпость в Єрусалимі і так зробив ціле місто народною столицею. Будучи чоловіком віри в Бога Єгову, Давид цілковито віддався його почитанню і змагавсь скріпити правдиву реліґію в Ізраїлі.

¹⁴ В наслідок минулих перешкод з боку Филистіїв, святий ковчег завіту, на якому уміщено золоті херувими, не знаходився в наметі святая святих на Габаоні, але був збережений в домі Левіта. Тим то цар Давид велів перенести його до Єрусалиму і поставити в наметі, що його розложено на горі Сион. Левіти несучи той ковчег до його місця відпочинку на горі Сион, співали пісню, яку уложив цар Давид, кажучи: “Він оснував землю, вона не порушиться. Радійте небеса, веселись земле! Нехай скажуть між народами: Єгова царює.” (1 Паралипоменон 16:1—39, АС; Дя) Ось так Єгова був символічно представлений, що він оселився на горі Сион і зацарював там, як Цар над Ізраїлем.

¹⁵ Гора Сион або Єрусалим цим чином сталась символом столичної орґанізації Єгови над вселеною, іменно, його теократичного царства в руках його помазаного Насіння від жени, Христа. Це є небесна орґанізація, а Єрусалим або гора Сион на землі — це видимий символ. Його називали “город великого Царя”. Цар Давид і його наслідники володіли тільки як представники не-[кінець 163 сторінки]видимого Верховного Царя, і тому про них сказано, що вони сиділи на “престолі Єгови”. Ми памятаємо, що цар Мелхизедек, “священик Всевишнього Бога,” царював у тім городі, що був тоді відомий як Салем.— Псапьма 48:1; Маттея 5:35; 1 Паралипоменон 29:23, АС; 1 Мойсея 14:48; Псальма 76:1, 2.

¹⁶ Під час як Давид жив у палаті на горі Сион, він не був задоволений, що ковчег завіту Єгови знаходився під убогим наметом. Отже він відкрив свій намір пророкові Йонатанові, що він бажає збудувати достойний храм для нього. Але Бог сказав: “Ти не збудуєш дому для імени мого, бо ти муж боїв, і проливав кров.” (1 Паралипоменон 28:3, Дя) Це сталося тоді, що Єгова зробив угоду з Давидом про царство, так що те царство мало бути установлене у Давидовім роді, і з його мала вийти черга володарів і сидіти на престолі аж прийде один з потомків його і зацарює повіки.

¹⁷ Давидів син мав збудувати матеріяльний храм в Єрусалимі, але цим будуванням він тільки робив тінь, прототип будучого сталого Наслідника угоди, що мав збудувати більше вели-[кінець 164 сторінки]чавий храм, духовий. Сказав Єгова: “Він збудує дім мені, а я утверджу престол його на віки. Я буду йому отцем, а він буде мені сином — і милості моєї не відойму від його, як одняв від того [Саула], що був навперід тебе. Я посаджу його в моєму домі й в царстві по віки, а престол його буде утверджений на віки.”— 1 Паралипоменон 17:3—14.

¹⁸ Оце підтверджує незмінність, що Христос, Насіння Божої жени, мав бути земним потомком царя Давида. Як природний наслідник його, він мав прийняти сповнення цієї угоди — віковічне царство. У Псальмі 89, Бог Єгова сказав: “І зроблю його первороднім, найвищим над царями землі. По віки сохраню милість мою до нього, і заповіт мій з ним не зміниться. Не зневажу заповіту мого і не зміню, що вийшло з уст моїх. Один раз поклявся я святістю моєю. Не злукавлю перед Давидом! Насіння його буде по віки, і престіл його, як сонце передо мною; воно буде утверджене, як місяць так буде він стояти вічно, як свідок на облаках вірний.” (Псальма 89:27, 28, 34—37, АС) Це небесне царство Насіння Божої жени або орґанізації управляти ме землею через цілу вічність. Воно є средством для покрушення голови Вужа, а для поражених смертю людей воно дасть життєздатний уряд праведності. Тому що це Насіння походить від Давида, на землі воно буде називатися “Сином Давида”.— Маттея 1:1.[кінець 165 сторінки]

¹⁹ Згідно з угодою про віковічне царство, цей “Син Давидів” мав бути безмежно вищим від його праотця Давида. Самому цареві Давидові довелось признати цю незвичайну правду, і тому він говорив пророчо про нього, як “мій Господь (або Пан)”. Він був надхнений співати: “Сказав Єгова моєму Господеві, Сядь праворуч коло мене, доки не положу ворогів твоїх підніжком тобі в ноги! Жезло сили твоє пришле Єгова із Сиона; царюй серед ворогів твоїх! Клявся Єгова, і не пожалує того: Ти священик по віки по постанові Мелхизедека.” (Псальма 110:1, 2, 4, АС) Син Давидів мав бути Господом Давида отже вищим, тому що він мав сісти на престолі Божої правиці в небесах, а не на земній горі Сион, але на небесній висоті, якої символом була гора Сион. Також Давид був тільки царем, і тільки через сорок років, коли ж його Син і Господь мав бути священиком і царем, як от Мелхизедек старинний був. Також, по клятьбі Бога Єгови він мав бути царським священиком навіки.

²⁰ Царство й священик мали бути сполучені в цім Сині Давида. Пізніше пророцтво говорило про нього: “Ось муж — імя йому Пагонець, він виросте з свого кореня й збудує храм Єгові. Так, він збудує дім Єгови й увінчається славою, й засяде й володіти ме на престолі свойому; буде ж він і священиком на престолі свойому.” (Захарія 6:12, 13, АС) У Давидовім часі царство[кінець 166 сторінки] було відлучене від священства, хоч священство в Ізраїлі існувало сотки літ нім настали царі з лінії Давида. Це відлучення царства від священства в Ізраїлі дало спромогу священству по чині Арона бути діяльним в Єрусалимі навіть після перерви в правлінні роду Давида і аж поки прийшов Месія, Син Давидів. Це царське Насіння головно інтересувалося прочищенням реліґії і збудуванням великого храму для Єгови.[кінець 167 сторінки]

[Запитання для вивчення]

 1. Які в можливості, коли реліґійну контролю схоплять володарі?

 2. Які застереження пороблено проти таких можливостей в Ізраїлі, і яку осторогу дав Мойсей проти наслідування невірного Царя?

 3. Кого Бог вибрав за першого царя ізраїльського, і чому а того покоління, і як він був призначений до того уряду?

 4. Як Саул пізніще указав брак віри і став неслухняним?

 5. Як Самуїл тут виправдне Єгову, що він чистий від підкупства?

 6. Як Саул стався винуватим за чарівництво і ідолопоклонство?

 7. Як цеї що Саул остаточно поринув прямо у демонізм, і чому?

 8. Як Саул тепер був обманутий, і чому це не доказує, що людська душа безсмертна?

 9. Чому Саул не міг бути дійсно викликаний цією штукою?

10. Що доказало фальшивість бісовського предсказання, і хто сьогодні також радиться демонів?

11. Кого Єгова велів намастити в царя замість Саула, і як Саул поводився із ним?

12. Як Давид тепер стався царем над цілим Ізраїлем, і кого він зображав в ріжних точках?

13. Котре місто Давид зробив своєю столицею?

14. Як тепер Єгова був представлений на горі Сион, і як він царював там?

15. Що гора Сион символічно зображала, і на чиїм престолі царі сиділи там?

16. Як це сталося, що Єгова тепер зробив угоду з Давидом, і про що?

17. Хто мав збудувати храм і кого він представляв?

18. Чиїм потомком було Насіння Божої жени, отже як його названо, і як довго він мав царювати?

19. Як він мав статись вищим від Давида, і де і як надовго, і яв це було предсказано?

20. Що мало бути зєдинене в Нім, але для чого таке розділення існувало в Ізраїлі?
Англійська версія

розділ XII->