Розділ XXIII

<-розділ XXII

Христіянство відкидає царство Насіння

В СВОЇЙ проповіді на горі Ісус Христос навчив своїх учеників молитися ось як: “Отче наш, що на небі, нехай святиться імя твоє. Нехай прийде царство твоє. Нехай буде воля твоя, як в небі, так і на землі.” Згідно із цим він поучив своїх учеників у тій же проповіді ставити царство небесного Отця напереді всього іншого. Не будьте подібні поганам, які жураться й шукають самолюбних річей цього світу, але робіть оце: “Шукайте перше царства Божого і правди його, а все інше додасться вам.” (Маттея 6:9, 10, 33, НС) Він вислав своїх учеників до домашньої місійної роботи між людьми, із цим повелінням: “Ходячи, проповідуйте, кажучи: Царство небесне наближилося.” (Маттея 10:7, НС) Його власні приповісті були виясненням того Царства. В ночі його послідньої пасхи з ними перед смертю, він подав своїм вірним апостолам чашу Спомину і сказав: “Не пити му вже від плоду винограднього, доки царство Боже прийде.”

² Після відсвяткування Спомину, він сказав до них: “Ви ж пробували зі мною в спробах моїх. І я завітую вам, як завітував мені Отець мій, царство, щоб їли й пили за столом моїм у цар-[кінець 283 сторінки]стві моєму, і сиділи на престолах, судячи дванацять родів Ізраїля.” (Луки 22:28—30, НС) Боже царство — це його уряд окоронованого Насіння від його “жени”. Цей теократичний уряд вони мали проповідувати і приготовлятися до нього. Вони не мали втручатися в справи світових царств.

³ Від часу Константина так зване Христіянство, тобто, та часть світу, що вдає бути христіянською, не поступило так. На “Різдво” в 800 році папа окоронував заплямованого кровю Карла Великого (або Карламаґне) бути імператором, що папа назвав, “Святої Римської Імперії”. Цей реліґійний достойник, привластивши собі титул віцекороля Христа, тепер взявся коронувати політичні володарі Західньої Европи. Потім, щоб переконати підвладних, що вони повинні насліпо підкорятися таким володарям, Римо Католицька Гієрархія почала навчати доктрину про “божественне право царів”. Цю доктрину вона базувала на словах апостола в листі до Римлян 13:1: “Нехай кожний кориться вищим властям; нема бо власті, коли не від Бога. Які ж є власті, від Бога вони призначені.” (Дя) Згідно з Писаннями, ті слова тепер пристосовують до небесних “вищих властей” Божої теократичної орґанізації, а не до світських політичних властей, таких як Німрод і інші тоталітарні володарі.— НС.

⁴ Коронуючи так політичних володарів, і навчаючи про божественне право царів і зєди-[кінець 284 сторінки]нивши церкву (так звану) з державою, цим чином Римо Католицька Гієрархія відкинула царство Насіння Божої жени. Всупереч Ісусовому прикладові на горі спокуси, папа і його гієрархія приняли контролю над урядами цього світу ціною поклону й почитання Сатани, який від часу Німрода старався схопити контролю над світом. Ось так вони погубили свої душі за контролю над світом.

⁵ Коли Протистанська Реформація постала в шіснацятім столітті, то чи вона припинила цей союз церкви з державою? Ні! Римо католицькі власті називають її, не реформацією, а “бунтом”. Судячи по фактам, то це справді була більше буча проти римського достойника ніж правдива реформація. Велика реліґійна буча вибухла, коли римо-католицький священик Мартин Лютер спротивився продаванню папських відпустів для негайного звільнення людських душ з “чистилища”, і тому він прибив своїх девять-десять пять тезів (тверджень) на дверах церкви в місті Віттенберґ, Німеччина, в полудень на 31 жовтня, 1517 р. Із цього бунту розвинулась не тільки лютеріянська церква, але й многі секти протестанського руху.

⁶ Тепер духова власть папи над великою частю Христіянства була зломана. Многі свобідного-думання люди набирались відваги і установляли свої власні орґанізації, звичайно навкола якогось особистого провідника. Щоб здушити цю бучу проти папства, гієрархія прова-[кінець 285 сторінки]дила реліґійні війни й пожвавила ще більшу діяльність інквізиції. Від більших протестанських ґруп відломлювалися нові секти і звичайно терпіли переслідування від родича орґанізації. Американський край стався прибіжищем для многих, що терпіли реліґійні переслідування. В цій країні постали многі секти, а головно в девятьнацятому столітті, так що в 1951 році начислено 265 ріжних сект. Ці реліґії стались великою розкольною силою. Вони не могли видержати правдивого христіянства. Апостол Павло запитує: “Хіба Христос розподілився?” Ні; це сьогоднішнє Христіянство сталось великим реліґійним замішанням і розєднанням. Воно перетворилось у другий Вавилон або Бабель.— І Коринтян 1:13, НС.

⁷ Що протестанський рух був більше бучою проти папської влади ніж дійсною реформацією й поворотом до первісного христіянства, то це ясне з слідуючого факту: Ті нові сектанські реліґійні вірування затримали собі реліґійні навчання їх матери орґанізації, як наприклад, безсмертність людської душі, мучення душ у вогняному пеклі в якому мучили їх червоні дияволи, трійцю, святкування Різдва, Естери, великоднього посту, і т. п., розділення людей на титулових, платних духовників, обожання реліґійних, політичних, воєнних та атлентичних героїв, і многі інші речи вавилонської реліґії.

⁸ Наприклад, Латирянський Собор в 1513 році, під проводом папи Лева X, проголосив безсмер-[кінець 286 сторінки]тність душі, як правовірний артикул католицької віри, і приняв слідуюче правило: “Беручи на увагу, що деякі посміли заявити про природу розсудливої душі, що вона є смертельна; отже ми, за згодою цього Святого Собору, засуджуємо і відкидаємо всіх тих, що твердять, що свідома душа є смертельна, бачучи, що душа є не тільки справжня й сама собою основною постаттю людського тіла, як про це зазначено в каноні папи Клемента Пятого, але також є безсмертною; отже ми строго заказуємо всім догматизувати інакше, і ми наказуємо всім, хто тримається такої помилки, що вони будуть виключені й покарані як єретики.” Проте Мартин Лютер у своїй Обороні, пропозиція 27, “Adversus Execrabilem Antichrist Bullam,” (“Відносно Антихристової Булі Викляття”), видано в 1520 році, сказав: “Я дозволяю папі робити артикули віри для нього самого й його вірних — як от цей що ‘душа є істотня форма людського тіла,’ ‘що душа є безсмертна,’ з усіма тими огидними опініями, що знаходяться в римській гноївці декреталій.” Лютер у своїй 27-мій тезі з 95 тез заперечив безсмертність людської душі, але його послідовники викинули цю тезу і іншу, а тоді розділили дві інші на двоє, щоб затримати тези в первісному числі 95.— Каранза, сторона 412, 1681, і Лютера Твори, Том 2, сторони 106, 107, Віттенберх, 1562 р.

⁹ Хоч незалежні від папи, протестанські секти далі оставали в неволі вавилонської реліґії. Вони не указали тієї непримиренності, яку Єгова за-[кінець 287 сторінки]повів Ізраїльтянам в їх дорозі до Обітованої Землі, з демонськими богами, ідолами і реліґійними обрядами поганських осадників тієї землі, щоб не замотатись у фальшиву реліґію. Протестанти тільки почасті поновлювали їх реліґію і рівночасно старались затримати поважність з цим світом. Вони також прилучилися до політичних властей і в деяких случаях установили нові унії церкви з державою. Вони піддержували зудари політичних держав і хапали за вбивчу зброю у смертельних боях, і ставались служницями держави, підкорюючись більше людям, ніж Богу. Щоб виправдати себе, вони заявили, що вони установлять Христове царство при помочі навернення до Христа світові політичні системи.

¹⁰ Це не була справдішня реформація. Це не був поворот до первісного христіянства апостолів і раннього христіянського собору. Первісні христіяни відмовлялися займати політичний уряд або почитати державу, яку представляв імператор. Через те їх уважали за анархістів з зазіханням знищити державу, і як ненависників роду людського. Про цю справу звичайний шкільний учебник каже: “Ранні христіяни були готові й вмерти за їх віру. Вони відмовилися почитати боги поганських Римлянів. Віруючи в мир, вони не служили в імперіялістичних збройних силах. Вони явно осуджували лихі вчинки. . . . Римські імператори, бажаючи привернути вірування в римські боги, не дивились сприятливо на навчення христіянів. . . . Римські уря-[кінець 288 сторінки]дники могли легко повірити, що христіяни на їх потайних зібраннях ворогували проти уряду. Бо ж чи не уперто вони відмовлялись почитати духа імператора? Чи не говорили вони про Христа, як їх Царя? Уряд обвинувачував їх, що на їх зібраннях христіяни укладали таємну зраду проти Риму. Через те по цілій імперії урядники карали й переслідували христіянів у ріжних часах:”— З Старого Світу до Нового, написали Коліган-Літвін, 1932 р., сторони 88—91.

¹¹ Люди ріжних реліґійних визнань у Римі сходилися на спільне почитання духа імператора, і присягали вірність йому. Тут наводимо зі сторінок Книжки Культури (написав Пейзер, 1934 р., стор. 549), “Але христіяни, будучи сильні в їх вірі, не робили такої присяги лоальності. Через те, що вони не присягали свого підданства тому, що ми сьогодні вважаємо як анальогія прапорові, вони вважались за небезпечних для держави.” Ті христіяни були тихі й порядні й платили свої податки, і цим чином вони віддавали кесарові, що було кесарове, а Богу Єгові вони віддавали їх життя й почитання, що належало до Бога.— Маттея 22:21.

¹² Коли реліґії так з ваного Христіянства, католицькі й протестанські, мішаються в політичні справи цього світу, зєднуються з державою і воюють за її суперечки, то це становить пряме духове перелюбство, простетуцію; Це зробило Христіянство порнократією*, а не теократією. реліґійні системи називають себе зарученою[кінець 289 сторінки] “невістою” Христа, жениха, і як женихові, вони зобовязались чекати на його другий прихід у славі. Відносячися до Христа, Йоан Хреститель сказав: “Хто має заручену, той жених.” (Йоана 3:29, НС) Уподоблюючи Ісуса до Жениха, апостол Павло писав: “Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив собор, і себе видав за нього, щоб освятити його, очистивши купіллю води у слові, щоб поставити його перед собою славним собором, що не має скази або чого такого, а щоб був святий і непорочний. Ця свята тайна є велика, я ж говорю про Христа і собор.” Висловлюючи свою журу за її безнастанну вірність, Павло писав: “Я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужеві, щоб чистою дівою привести перед Христа. Боюся ж, щоб, як змій Еву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, обернувшись від простоти в Христі.”— Ефесян 5:24—27, 32 і 2 Коринтян 11:2, 3, НС.

¹³ Якраз цю невірність до Христа, як Жениха, про яку боявся Павло, поповнили реліґійні установи в Христіянстві. Базуючи на їх визнаннях, що вони є заручені Ісусу Христові, як Женихові, вони поповнили духове перелюбство тим, що супроти св. Письма вони сполучилися з політичними державами через самолюбну приязнь з цим світом, якого Сатана Диявол є богом. “Перелюбники, чи ви не знаєте, що приязнь з цим світом є ворожнеча з Богом? Оце ж, хто бажає бути приятелем світу, той стається ворогом Бога.”— Якова 4:4, НС.[кінець 290 сторінки]

¹⁴ Під Божим законом даним через Мойсея, дівчата, що поповнили простетуцію під час їх заручення з Ізраїльським мужем, були засуджені на смерть через окаменування. (5 Мойсея 22:17—21, 23, 24) Тому що закон Мойсеїв містив прообраз будучих подій, то нехай це буде звісне реліґійним сектам, що такий же насильний кінець жде їх з Божої руки. Вони відкинули Христове царство тим, що вони не чекали на забрання їх в його установлене царство, але побігли наперед до світової політики про охорону, почесті й силу й сполучилися із зіпсутими урядниками цього світу. “Ви вже без нас зацарювали,” каже Павло.— 1 Коринтян 4:8, НС.

¹⁵ Але Христіянство ще прямо відкинуло справжнє царство Насіння Божої жени у цім критичнім періоді, який почався в 1914 році. В тому році прийшов час для Божої жени, його вірної небесної орґанізації, породити Насіння в ролі окоронованого царюючого Царя. Чому? Тому, що 2,520 літ перед тим роком, а іменно, в 607 році, Бог Єгова ужив Навуходонозара, царя вавилонського, як свого виконавчого слугу для збурення типічного Божого царства, кажучи: “Скину, скину, скину, й не буде його покіль прийде той, що має до його право й кому віддам його!” (Езекиїла 21:24—27, АС) Той, що має право володіти вічним царством Божим, є Ісус Христос, насіння Божої жени, Постійний Наслідник угоди про Царство. А що “сім призна-[кінець 291 сторінки]чених часів для народів” почались в 607 році перед Хр., то вони мусіли скінчитися в 1914 р. по Хр. і в тому часі Наслідник, що має право до нього, прийме те Царство. В тому часі те царство мало народитися.

¹⁶ Символічною мовою остання книжка в Біблії зображує Божу жену, його небесну орґанізацію, у вирішальному часі в 1914 році. Там апостол Йоан каже: “І явилась велика ознака на небі,— жінка зодягнена в сонце, а місяць під ногами її, а на голові її вінець з дванацяти звізд. І бувши вагітною, кричала в болещах, і мучилась породом. І явилась друга ознака; і ось, змій великий, червоний як вогонь, у котрого голов сім і десять рогів, а на головах його сім корон. А хвіст його тягнув третю часть зір із неба, і кинув їх на землю. І став змій перед жінкою, що мала родити, щоб, коли вродить, пожерти дитину її. І породила сина, хлопятко, що має пасти всі народи жезлом залізним; і взято дитятко її до Бога і до престола його.”— Одкриття 12:1—5, НС.

¹⁷ Ісус сказав, що коли жінка уродить дитину, вона забуває свої породільні муки і радіє, що син народився. (Йоана 16:21) Чи і Божа жінка раділа з народження цього символічного хлопяти, якого вирвано з пащі змія й вивисшено до Божого престола управляти всіма народами жезлом залізним? Йоан відказує, Так. “І чув я голос великий, що говорив в небі: Тепер настало спасення й сила й царство Бога нашого, і вдасть Христа його.” (Одкриття 12:10, НС) Цей[кінець 292 сторінки] радісний виклик Божої жени або небесної орґанізації доказує, що народження сина хлопяти зображує, що Бог дав Царство Насінню, яке має право до нього. І знову ми читаємо: “І постали великі голоси на небі, кажучи: Царство світу сталося царством Господа нашого і його Христа, і царювати ме по вічні віки. І двацять і чотири старці, що перед Богом сиділи на престолах своїх, і поклонились Богові, кажучи: Дякуємо Тобі, Боже Єгово, Вседержителю, що єси, і був, і прийдеш, що приняв єси силу Твою велику і почав царювати, як цар.”

¹⁸ Але тепер питання виринає: Чи реліґійні системи Христіянства раділи з Божою жінкою при народженні її царського Насіння, як Царя? Ті старці в небі, що дякували Богові за це, що він приняв власть і зацарював через Христа, предсказали, що вони не будуть радіти, кажучи: “І розгнівались погани, і настиг гнів твій, . . . знищити тих, що нищать землю.” (Одкриття 11:15—18, НС) Це не в поганськіх краях, але в самому серці Христіянства почалась перша Світова Війна в 1914 році, в році народження Царства. Із тих многих народів, що заплуталися в ту війну за світову власть, були майже всі так звані христіянські народи. За те, що папа римський указав виразну прихильність до Тевтонських або Германських держав в часі війни, він був виключений від мирових переговорів. Проте всі реліґії Христіянства сторонили з одною або другою державою відповідно до їх національних приналежностей, але ніхто не сторонив з Божим[кінець 293 сторінки] новонародженим царством. Коли б сторонили з Божим царством, правильним урядом землі, то війна ніколи не була б розгорілась у світову пожежу, з її пізніщими наслідками міжнароднього заколоту, які ще з нами і до сьогодні. Оце, що світська, відступна реліґія зробила для людства! Поступки реліґійних систем в часі першої Світової Війни аж надто голосно говорять, що Христіянство відкинуло царство Боже.[кінець 294  сторінки]

[Примітка]

*Порнократія — правління сороміцької неморальності.

[Запитання для вивчення]

 1. Про який уряд Ісус навчав своїх учеників молитися і проповідувати?

 2. З якими урядами вони не мали мішатися, і чому ні?

 3. Кого папа коронував як світських володарів, і на підставі якої ложної доктрини?

 4. Який союз вони цим творили, і який уряд вони відкинули ради контролі світу?

 5. Чи той реліґійний розлам в шіснацятім столітті був правдивою реформацією, і як він почався?

 6. Як постали многі секти, в котрому столітті, і напідставі якої сили вони діяли?

 7. Що указувало, що це був бунт проти папства радше чим дійсна реформація?

 8. Як це показано в тому, що сталося з тезою про безсмертність душі в 95 тезах Лютера?

 9. Чому протестанські реліґії далі остаються в вавилонській неволі, і як вони указали приязнь з цим світом?

TEXT

10, 11. Який спосіб життя первісних христіян доказує, що реформація не була поворотом до первісного христіянства?

12. З огляду на яке споріднення до Христа реліґії так званого Христіянства є винуваті за духове перелюбство?

13. Чому по Писанням їх можна назвати “перелюбниками”?

14. Згідно з Божим законом даним через Мойсея, якого кінця вони можуть сподіватися, і який уряд вони відкинули своїм напрямом?

15. Після котрого року Христіянство рішуче відкинуло дійсне царство, і у вічі якої призначеної події?

16. В Одкритті, як Божа жінка зображена в 1914 році, і що тоді взяло місце?

17. Яке зображення в Одкритті показує чи Божа жінка раділа над народженням символічного хлопяти?

18. Чи Христіянство раділо при його народженню, і що факти голосно говорять про його акцію?

Англійська версія

Розділ XXIV ->