Конфуціянізм,
система моральності
ДВАЦЯТЬ років
після добре звісної дати народження Будди, тобто у половині шестого
століття в 551 році перед Христом, коли ще Вавилонська імперія верховодила
на землі,— народився Китаєць звісний нам як Конфуцій. Але Конфуцій не було його
дійсне імя. Походячи з родини Кунґ, він був названий як “Кунґ-фу-ще”, що
значить “Кунґ Пан” або “Кунґ Навчитель”. Яких дві тисячі літ пізніще, або
в шіснацятому столітті по Христі, кількох римо-католицьких єзуїтів, які
жили в Китаю, поручили папі римському, щоб цього Китайця додати до списку
святих римо-католицької церкви. В їх рекомендації вони переложили те імя
на латинську мову “Конфуцій”, що було найближче до вимови того імя “Кунґ-фу-ще.”
2 В часі
його народження, його батько дав йому імя “Кін” і рівночасно додав друге
імя Чунґ Ні. Одначе за його фільософію про людське захованняся й споріднення
суспільності, він є звісний по цілому світі під імям Конфуцій. Отже під таким
імям ми будемо відноситися до нього.
3 В нашім
двацятім столітті, по думці декотрих людей, то це нахабність уряду Китаю
допровадила до збурення режіму Національної Ре-[кінець 206 сторінки]публики комуністичними
силами в 1949 році. В часі Конфуція існувало також безладдя й
корупція в уряді, що заставляло його досліджувати уряд. Тоді існував уряд
февдальний під васальною системою, тобто, устрій з шляхти та підвладних.
Ті февдальні поміщики безнастанно воювали між собою, а люди вельми стогнали під
тягарем податків. Вже у молодому віку сімнацяти років, Конфуцій указав
здібність на позиції, яку він мав у місцевому уряді, в розсуджуванні
ріжних непорозумінь. Одного разу, коли він справляв суперництво між пастухами,
він висказав одну з своїх засад за яку він став широко відомим. Він
показав пастухам, що це безглуздя сваритися, а тоді додав: “Не роби іншим того,
чого ти не бажаєш, щоб інші робили тобі.”
4 Ось так він
висказав у відємний спосіб золоте Право, яке положив Ісус Христос
у своїй проповіді на горі: “Оце ж усе, що бажаєте, щоб робили вам
люди, так і ви робіть їм; це бо закон і пророки.” (Маттея 7:12, НС)
Тому що Ісус віднісся до закону і Пророків, отже цей принцип Золотого
Права існував тисячі літ перед Конфуцієм, бож він був записаний в законі
пророка Мойсея. (1512 р. перед Хр.) Всевишній Бог надхнув це правило, кажучи:
“любити меш ближнього твого, як себе самого: я Єгова.” (3 Мойсея 19:18, АС)
Це золоте правило Ісуса, яке слябизує любов до ближнього, є позитивна
діяльність на добро ближнього. Проте правило Конфуція — негативна
взаємодія один до одного.[кінець 207 сторінки] В цім міститься думка, не про добро, а радше про зло
і злочин, бож вона здержує людину від чинення добра ближньому зі страху,
що вона може заподіяти ближньому шкоду або зло.
5 Смерть його
олюбленої матери, коли йому було двацять чотири роки віку, глибоко зворушила
Конфуція. Через двацять сім місяців він оплакував її над могилою. Згідно із цим
він зрікся своєї урядові посади, однак далі продовжав свої студії. Тепер його
сімейне життя дещо погіршилося, бо щоб бути подорожнім навчителем, він оставив
свою жінку й сина. Він подорожував всюди по китайській державі й навчав усякі
кляси людей і здобував собі славу, як реформатор моралі між своїми людьми
і як навчитель властивого відношення один до одного. У пятьдесятім
році віку прийшла для нього велика нагода. Він був запрошений бути суддею
в його родимім царстві Лу, тепер Шантунґ провінція, і за його влучну
службу він нарешті був піднесений до позиції міністра справедливості. Він
показавсь бути умілим будівничим. Успіх адміністрації в державі Лу викликав
заздрість в сумежних князях. Вони змовилися відчужити князя держави Лу від
його міністра Конфуція. Нарешті після чотирьох років совісної публичної служби,
Конфуцій уступив з своєї посади із великим жалем. Він відійшов пошукуючи
за володарем із кращими чеснотами і від якого він міг би дістати щиру
кооперацію у виконанні доброго уряду згідно з його плянами й
теоріями. Він вірував, що добрий уряд був[кінець 208 сторінки] основою всякої реформи.
Тринацять років пошукування за ідеальним володарем показалось бути неуспішним.
Нарешті він повернув назад до свого родимого краю, Лу, не щоб заниматися
політикою, а виконувати свої наукові чинності. Протягом послідних чотири роки
до його смерті, в сімдесятому другому році, він займався писанням
і зложенням своїх клясичних творів, що становлять святі книги Китайців.
6 Конфуцій глядів
на минулість, як “на добрі часи”. Він мав велику пошану до традицій
і старинних звичаїв його людей. Він змагався привести свій рід назад до
уважного заховання їх, радше чим впроваджувати нову реліґійну систему. Він
старався регулювати звичаями й навичками людей, навіть у таких подробицях
як вони повинні спати на ліжку. Він вірував, що пошана до обрядів й поверховна
чемність виявляли правдиву шляхотність серця. Отже він збирав разом для
вживання й відношення всі ріжні церемонії в один загальний збірник
обрядів, у Лі Кі Кінґ, то є, Книга Обрядів. У цій книжці
знаходяться приписи поступовання у всіх дільницях людського життя
і так точно зреґульовані, що вони роблять з Китайця автоматон;
і це завдяки установам, які він започаткував у Лі Кін Кінґ.
Вона є схожа до жидівського Талмуду, який основано на традиціях жидівських
реліґійних отців. Відносно реліґійних провідників, що точно трималися таких
традицій, і тих дрібних установ зничайних людей, Ісус сказав: “Вяжуть бо
тяжкі оберемки, що важко носити, й кладуть на плечі; самі ж і[кінець 209 сторінки] пальцем
своїм не хочуть двигнути їх. Усі ж діла свої роблять, щоб бачили їх люди;
ширять филактерії свої, й побільшають поли в одежі своїй, і люблять
перші місця на бенкетах, і перші сідання по школах, і витання на
торгах, і щоб звали їх люди: Учителю, учителю.”— Маттея 23:4—7, НС.
7 Указуючи також,
що щирість серця не завжди висловлюється поверховною формальністю, Ісус сказав
до тих традиціоністів: “І так ви знівечили слово Боже вашими переказами.
Лицеміри, добре прорік про вас Ісаїя, кажучи: Цей народ наближується до мене
губами своїми, й устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене. Та марно
вони покланяються мені тим, що навчають наук заповідей чоловічих.”— Маттея15:6—9, НС.
8 Конфуцій
навчав, що ціль всякого життя повинна бути: осягнення людських чеснот через
сповнення пять основних законів, які управляють спорідненням: (1) між володарем
а підвладними, (2) родичами а дітьми, (3) чоловіком а жінкою, (4) друзями а
братами, і (5) практикування пять головних чеснот: людяність,
справедливість, порядок, чесність, і щирість або добра віра. Він мав
велику пошану до установи, що рівналась пятій з Десяти Заповідей, яку Бог
дав Мойсейові: “Шануй батька і матір твою, щоб дні твої були довгі на
землі, яку Єгова, Бог твій, дав тобі.” (2 Мойсея 20:12, Да) Хоч
писання Конфуція скупо розводяться над обовязками мужів до їх жінок, проте вони
дуже[кінець 210 сторінки] сурово підкреслюють обовязки й безперечне підкорення дітей їх родичам. На
цій то засаді, що дитина мусить коритися родичам, ціла система Конфуція,
моральна й політична, спочиває.
9 Родина є
частиною народу, отже це є просте виявлення як народ повинен себе управляти.
Згідно з цим простим прикладом, китайський імператор був наче батько для
всіх своїх підданих і тому йому належалась їх покірна, немов би дитиняча
слухнянність. Як діти підкоряються родичам, так і громадяни є підлеглі й
залежні від імператора, який є представником і батьком політичної держави.
10 Ось так,
супротив незалежності й рівності людей згідно з демократичною засадою,
Конфуцій поставив підгеглість і залежність. Така політична ідея послужила
дуже добре для самолюбних урядових деспотів. Оце що зробило Конфуція на многі
століття популярною особою в очах минувших урядів Китаю, чи вони були
з Китайців або Татарів. Хоч це схоронило Китай як державу на його землі на
протяг двох тисяч років, зате поступ Китаю був зупинений. Це перетворило
китайське простолюддя в слабодухів і рабську нещирість в їх
поверховнім відношенні. Цих рисів неможливо надолужити при помочі формальної
чесноти, лагідного відношення і доброї та порядної поведінки. Безперечно,
що це є причина чому поступові Китайці сьогодні кажуть, що[кінець 211 сторінки] ніщо не пошкодило
Китаю так, як конфуціянізм.
[Ілюстрація на сторінці 212]
НЕБЕСНИЙ ХРАМ У ПЕЙПІНҐ
11 В часі
панування династії Чоуа, і коли Конфуцій ще жив, дуже розвинулося
почитання власних родимих предків. Почитання предків було так важне, як
і почитання Небес. Конфуцій заохочував цей обичай, проте осуджував
почитання предків інших людей, як підлесливість. Він сказав: “Як основою річей є Небо, так
основою чоловіка є предки.” Конфуцій нічого не говорив про духи, а навіть
ненавидів почитання їх. Чи він признавав існування особистого бога, то це
непевне. Ми не знаходимо ніякого виразного доказу про це в реліґійних
церемоніях, які він сповнив ані в висловах його, як оці: “Хто грішить
проти Неба, той немає до нікого молитися.” і “Є Небо, що знає мене.”
[Аналєсти III,[кінець 212 сторінки] 13, XIV, 13]
В дійсності він заперечував особистого Творця.
12 Відносно
фізичної науки, він вірував, що “з нічого не може витворитися щось (ex nihilo nihilfit)”.
Замість поставити творчу Причину напереді матеріяльного сотворення, то він
доводив, що матеріяльні тіла мусіли існувати від вічності, й що причина
і принцип існували довго з тими тілами. Отже ця причина є так
предвічна, безконечна, незнищима, всемогуча й всеприсутня, як і самі
матеріяльні речи, а сині облаки або небо [Тієн] є центральною точкою їх.
Особливо в часі рівнодення, жертви треба приносити Небові [Тієн]. Але коли
Китайці говорять про Небо, то під цим вони не розуміють місця для людських душ,
що вони там домують після смерті тіла, ані те небо не представляє особистого
бога.
[Ілюстрація на сторінці 213]
ТАБЛИЦЯ ПРЕДКІВ
13 Хоч Конфуцій
в своїм навченні не говорить прямо про безсмертність людської душі, то
однак така думка підсувається в почитанні предків і через відсутність
слова смерть у фільософії Конфуція. Китайці кажуть, що коли чоловік
умре, то “він повертає до своєї родини.” По розумінню Конфуція, то духи добрих
людей можуть відвідувати їх старі оселі на землі або відвідувати місця предків
або галі, що були відзначені їх предками, щоб приймати по-[кінець 213 сторінки]шану, а взаміну, вони
наділяють їх добрими впливами. Звідси постала повинність сповняти ці святі
обряди в таких місцях. Коли хто з живих людей занедбає таку задачу до
померших предків, тоді його духова часть, після смерті тіла, буде позбавлена
високого стану благ, які пливуть з тієї пошани, яку потомки віддають своїм
предкам.
14 Усім цим ми
можемо змірити ту глибину темряви, яка обгорнула була світ, що лежав осторонь
посвячених людей Єгови, які посідали правду відносно обітованого Насіння Божої
“жени” і котрим Єгова поручував обявлення про божественні наміри дотично
Насіння й записував їх у Своєму надхненому Слові. Як це й апостол Павло
каже, світські народи, включаючи Китай, були “без Христа, відчужені від громади
Ізраїлевої і чужі завітові обітування, не маючи надії і були без Бога
в світі.”— Ефесян 2:12, НС.
15 Конфуцій зложив
разом реліґійну літературу Китаю, його імя сполучене з девятьма
китайськими клясичними книжками. Пять із них називаються кінґ, що
значить канонічна книга, інші чотири — шу. Три книжки з кляси кінґ
уклав Конфуцій. Одну під титулом “Весна й Осінь” він написав як додаток до
третьої, і це єдиний твір, що був написаний прямо його рукою. В цій
композиції, яка уміщала літописі його краю Лу, Конфуцій указав неморальність
з тієї точки погляду, що він заховав, а то й перекрутив деякі факти, щоб
угодити своєму патронові, захисникові. Він заховав факти про певних князів
і про[кінець 214 сторінки] деяких своїх кревних. Пяту книгу з кляси кінґ зложили ученики
Конфуція на підставі його навчення. Це є Книга Обрядів і вона була
учебником спеціяльних церемоній, у яких наука Конфуція мала важливе місце.
16 Чотири книги
з кляси шу були написані його учениками. Між ними була книга Менґ-це-шу,
твір його великого ученика Менґ-це (званий “Менціюс”), який жив сто років після
Конфуція і котрий був другорядним по Конфуцію, як фільософ
і мораліст, “другорядний мудрець.” Його прислівя, що “небо слухає, як люди
слухають,” є схоже до римської присловиці vox populi, vox dei, і що значить
“голос людей, голос божий.” Інший ученик, який осягнув ще більшу популярність
за Менціюса, був Чу Хці, або Чуціюс, з двацятого століття по Христі. Він
пробував звеличити Конфуціянізм через розвязання питання про зло. Так широкий був
вплив писання Чуціюса, що деякі висловилися, що Конфуціянізм повинен називатися
“Чуціянізм”.
17 Після смерті
Конфуція в 478 р. перед Хр., слава його зросла до такої міри, що його
стали обожати. Чоловік, що не навчав про особистого бога, самий стався богом
для міліонів Китайців. Всюди по околицях будували храми в його честь.
В них нема ідолів, проте таблиці предків взяли місце їх в позолочених
храмах. На середині стоїть таблиця Конфуція, а по боках стоять дванацять
таблиців його найславніщих учеників, шість по кожному боці. Там палять йому
кадило, а навіть приносять в жертви цілого облупленого[кінець 215 сторінки] вола, свиню й
козла. Мандарини колись служили як священики. Також в жертву приносять
матерію на одежу, як от грубий шовк, який спалюють вогнем, щоб він міг статися
“духовим шовком” на другому світі. Ось так Конфуцієві висилають сировий
матеріял. Спершу такі жертви приносили перед його гробом. Так пізно, як
в 1906 році, ту саму жертву приносили йому, що й Небу. Зусилля імператорки
Доваґер в тому році, щоб його обожати, не вдалося. В 1912 році
Китайська Република зробила кінець імперіялістичному почитанню Неба.
18 Що конфуціянізм
зробив для людства? Або, що він не міг зробити? Він не міг усунути гнету,
насильства й зіпсуття людського уряду. Він глядів на давну старинну минувшість,
як на Золотий Вік, і тому старався схоронити його культ або форму
почитання і його соціяльне життя. Та його людська моральна фільософія не
змогла дати відповіді на питання про правдиве правительство. Конфуціянізм не є
дійсною наукою про уряд, бож він не має ніякого пророчого видіння відносно
великого теократичного уряду Бога Єгови. Його уряд — це царство на яке всі
пророки указували і про котре пророк Даниїл, сучасник з Конфуцієм,
сказав до царя Вавилонського: “За днів тих царств здвигне Бог небесний царство,
яке ніколи не розпадеться; та й урядування його не перейде до другого народу;
воно поторощить і знищить усі царства, а само стояти ме по віки вічні.”—
Даниїла 2:44, Да; АС.
[Запитання для
вивчення]
1, 2. Коли
народився Конфуцій, і як це сталося, що його так названо?
3. Що допровадило його, що він зацікавився
наукою про уряд, і який широко-відомий принцип він виповів в початку?
4. Як цей принцип можна порівнати
з Ісусовим “Золотим Правом”?
5. Як це, що він стався вандруючнм навчителем,
і який успіх він мав з своїми теоріями, і що він зложив?
6, 7.
Замість розпочати нову реліґію, що він старався зробити, і як його Книга
Обрядів сходиться з жидівським Талмудом?
8. Як Конфуцій спрямував людей осягнути
людську чесноту, і до принципу котрої з Десяти Заповідей він мав
велику пошану?
9, 10. Як
пристосування ілюстрації родини до Володаря послужило для деспотів, і як
це дотикнуло Китайців?
11. Що Конфуцій
заохочував почитати?
12. Як вій
пояснив існування творива?
13. Що вказує,
що він вірував у безсмертність людської душі?
14. Як все це
відкриває темряву, яка обгорнула світ?
15. Яку
реліґійну літературу Конфуцій зібрав або написав?
16. Між його
учениками, хто були Менціюс і Чуціюс?
17. Як він
стався богом для міліонів Китайців?
18. Чому
конфуціянізм не є дійсною наукою про уряд?
No comments:
Post a Comment